Тема: розповідь про пихату Лисицю і кмітливого Рака.

Головна думка: «і більше не глузувала з Рака».

Мета: засудження пихатості та зневаги до слабших.

Рід літератури: епос.

Жанр: казка.

Вид казки: про тварин.

 

Ознаки казки

Персонажі: тварини, які наділені людськими рисами, уміють розмовляти.

Казкові імена: Лисичка, Рак.

Магічні числа: сім літ.

Добро перемогло зло (кмітливий Рак переміг пихату Лисицю).

 

Будова твору

Зачин

«Біжить Лисичка полем. Добігає до річки, аж дивиться …»

Основана частина

«Здоров був, Раче! — каже йому Лисичка …»

Кінцівка

«І більше не глузувала з Рака …»

План

1. Лисичка зустріла рака.

2. Глузування лисички.

3. Рак пропонує перегони.

4. Біжить лисиця зі раком на хвості.

5. Перемога рака.

6. Лисичка більше не насміхається.

 

Персонажі: Лисичка і Рак.

Позитивний персонаж Рак – не дозволяє себе ображати, кмітливий.

Негативний персонаж Лисичка – пихата, насміхається та глузує з інших, недогадлива, недоброзичлива.

Розповідь ведеться від імені автора.

 

Казка вчить бути доброзичливими, кмітливими.

Казка засуджує пихатість, зверхність, недоброзичливість.

 

ЛИСИЦЯ ТА РАК

    Біжить Лисичка полем. Добігає до річки, аж дивиться — Рак виліз із води на камінь і клешні точить, щоб гостріші були.

— Здоров був, Раче! — каже йому Лисичка. — З тим днем, що сьогодні! Це ти, мабуть, до косовиці готуєшся, що клешні об камінь гостриш?

    Поздоровкався Рак та й каже:

— Я клешнями роблю те, що ти зубами; так треба, щоб гостріші були.

    А Лисичка тоді йому:

— Тепер я бачу, чого з тебе люди сміються, розказуючи, як ти сім літ по воду ходив, та й ту на порозі розлив! Як його ходити у світі, коли на ногах зуби? Признайся, що таки правду люди говорять про тебе!

— Може, колись теє і правдою було, та тепер брехнею стало! Ось коли хочеш, то давай побіжимо наввипередки. Я тобі ще на один скок уперед ходу дам. Біжімо до тієї осички, що стоїть онде на узліссі.

— Як так, то й так, — каже Лисиця.

    Повернулася до лісу, стала на один скок уперед проти Рака та й дожидає, коли той звелить бігти. А Рак, учепившись клешнями за хвіст Лисички, підібгав усі вісім своїх ніг і гукнув:

— Но!

    От Лисичка й подалася вподовж поля. Добігає до осики, повернулася, щоб подивитися, а де той Рак чимчикує, аж чує позад себе:

— Та й забарилася ти, Лисичко! Я вже й на осику лазив, усе визирав, чи скоро ти прибіжиш.

    Дуже здивувалася Лисичка, аж рота роззявила.

— Чи то ж видано! — каже.

     І більше не глузувала з Рака.

 

Аналіз літературної казки «Лисичка і Рак» Івана Франка