1. По ночах Сашкові снилися (В) айсберги.

 

2. У селі головою колгоспу був (Б) Олександр Степанович.

 

3. Установіть відповідність.

Геоой

 

1 Сашко

Б А як сніг упаде, стане видно твої

сліди, що тоді? Живи в глинищі й нікуди не виходь.

 

2 Олександр Степанович

В Ви б... краще подумали, шо нам ро­бити з дикими кабанами! Розпло­дилося їх. як не знати чого...

 

3 Василь Чепіжний

А Сіроманця зачули, герої? Чи, може, безталання своє, аби ви мені ви здихали всі підряд!

4 Надія Петрівна

Д ...держава посилає таких людей, ну, наприклад, в Одесу, у знамениту на весь світ лікарню імені Філатова.

 

4. Зі слів Василя Чепіжного під час першої зустрічі із Сіроман­цем стає зрозуміло, що він недобра людина, не любить тварин, погано говорить не тільки про вовка, а й про свого коня, собак, зі всього шукає тільки користь.

   «Старе і хворе! — подумав про свого коня Чепіжний. — Чом він тебе не з'їв, коли ти ще було молоде!.. То вже лежи, а при­йде — на цей раз я його неодмінно укохкаю!» Я пе­ребив твою зграю і вовченят перебив, я!

 

5. Тварини відчувають добрих і лихих людей, став­ляться до них по-різному. Так Сіроманець заганяє дядька Чепіжного, який на нього ями копає по лісосмугах,  у болото, а Сашкові допомагає знайти портфель, захований раніше під листям.

 

6. Про вдачу Сашкового батька читач дізнається з описів зовнішнос­ті й учинків чи з його розмов. Охарактеризувати цього героя можна так: справедливий, любить тварин, відповідальний, має організаторські здібності.

Олександр Іванович співчуває старому вовку, переконаний у спритності тварини: «та не знайдуть вони Сіроманця, синочку. Сіроманець найхитріший вовк у світі. Не впораються вони із Сіроманцем. Доки вони там гомонять у конторі, Сіроманець наки­вав п'ятами — не то вертольотом, ракетою його не доженеш».

Коли Чепіжний просить дозволу у лісі викопати яму на вовка, батько Сашка заперечує: «Ви б, Василю Дмитровичу, краще подумали, що нам роби­ти з дикими кабанами! Розплодилося їх, як не знати чого, кар­топлю в полях риють, а що з кукурудзою вони роблять? А лосі сосняки нівечать! А вашому Товариству очі муляє Сіроманець!»

 

7. Опис Сіроманця.

     Тоді він підняв лапу й лапою вмився. Промив очі, потім вовк заспівав. Він співав тихим старим голосом. Звали його Сіроманцем, і він був найстарішим вовком у світі. Усе своє Сіроманче життя він водив зграю. Молоді вовки з лісів і яруг мріяли пройти в нього бойову вовчу стратегію й тактику. Він снився молодим вовчицям. Тепер, на старість, вовк осліп. Бурхлива темнота зацарювала в його очах. Один лише нюх водив його по світу, і кашляти вже почав. Сіроманець поволеньки на старих своїх лапах рушив за ними. Високий, широкогрудий, з великими димчастими незрячими очима. Сіроманець плакав. Великі срібні сльози котилися по його морді й падали на пісок під лапи.

Цей опис характеризує вовка як старого та сліпого, напевно, позитивного героя. Адже тепер він міг наздогнати тільки кволу тварину, не міг причинити багато шкоди.

 

8. Інтерв'ю Василя Чепіжного для районного радіо й га­зети.

Чепіжний узяв мікрофон, подивився на нього, як на недоспі­лий баклажан, і сказав:

— Зловлений у тернових чагарях за Івановим яром останній у нашому районі, а незабаром і у світі вовк Сіроманець. — Чепіж­ний набрав повітря. — Це не казка і не легенда. Сіроманця спіймано. Ми можемо лише пожалкувати, що його спіймано так пізно. Тепер ми й наші кози з кіньми можуть бути спокійними. Вовк Сіроманець ще під час свого дитинства був лютим звіром, він водив тьму-тьмущу зграй, перевів сотні тисяч нашого пого­лів'я, а в останні часи почав підкрадатися до наших посівів, толочив, припустімо, ячмені й пшеницю...

— Василю, і тобі не стидно отаке городити, — жалісно поди­вилася на Чепіжного сторожиха баба Маня.

— Так я ж для газети, — швидко, пошепки проговорив Че­піжний. — Ідіть і краще підметіть у конторі... Звиняйте, так-от: гадаю, що Сіроманець віднині й навіки житиме в обласному звірин­ці, тобто в зоопарку. Я особисто зобов'язуюся, якщо треба, двічі на рік — на Восьме березня і на сьогодні, у ніч його злову, — яке там у нас сьогодні число? — неважно, завозити Сіроманцеві на мотоциклі в область у зоопарк стільки м'яса, скільки він з'їсть за добу... Я знову жалкую про пригнічений теперішній вовчий стан, але що поробиш? Усіх його, Сіроманчиних, ще не вловлених товаришів, чекає нерадісне майбутнє як на наших земних ма­териках, так і на інших планетах!.. Усе, виключайте. Тепер — до кузні!

Напевно, справедливе зауваження йому зробила баба Маня. Адже тепер вовк був сліпий, він вже не завдавав такої шкоди селянам, а Чепіжний свідомо говорив неправду.

 

9. На мою думку, у прочитаній частині повісті найбільш емоційний і напружений момент, коли вночі Сашко прямував до кузні, змерзлий від холоду, втомлений, щоб врятувати старого вовка.

Кілька разів падав, провалювався по груди, у валянки набилося снігу, скинув на сніг кожушину, хукнув у долоні, ще раз ог­лянувся, поліз на берест. Лізти не давали татові валянки, чіпля­лися за гілки, не згинались у колінах. Тоді Сашко махнув однією ногою, другою, валянки попадали біля кожушка в сніг, поліз босий. Він опустився на засніжений дах кузні… Вовк завовтузився, зітхнув і затих. Сашко обійняв обома руками вовка за шию. Захрумкотіло під ножем мерзле мотузяччя, тріснув під но­жем брезентовий пояс, яким Сіроманець був прив'язаний за горло до драбини, і вовк звівся на замлілі лапи. Сашко ще раз обійняв Сіроманця, той лизнув Саш­кові руку, щоку...

 

10. Художній твір із світової літератури «Мауглі» Кіплінга розповідає про хлопчика, який не боявся хижих звірів, а, навпаки, дружив із ними, адже він маленьким опинився у джунглях серед диких тварин. У ньому теж є люди, подібні до Василя Чепіжного, котрі полювали за тваринами.

 

11. Сцена зустрічі Василя Чепіжного та Сіроманця.

     Вовк звівся на лапи. 

     Не встиг Чепіжний ойкнути, як вибита з його рук рушниця полетіла в кущі, і Сіроманець задихав йому в покраплену дощем горлянку.

     Скочив на ноги кінь, хилитнув сосною, заіржав, відірвався, повалив один кущ, другий — Сіроманець побіг було за ним, проскочив галявину, але повернувся до Чепіжного. Чепіжний світив сірник по сірникові, задкував лісом від Сіроманця, від­махнувся патронташем, ускочив у болото, у воду, у мочарі1 — Сіроманець спокійно ішов за ним.

— На, на, усе, що хочеш, на! — викидав під ніс Сіроманцеві Чепіжний із торбини хліб, бринзу, патрони викидав. Сіроманець загнав Чепіжного по шию в озеро і сам сів на березі.

Перед оком Чепіжного на воді тихенько кипів осінній дощ, за осокою сірів Сіроманець.

— Замерзаю! — кричав Чепіжний крізь дощ над водою. — Пропаду! Пропадаю! Гав! Гав! Гав! — загавкав Чепіжний до Сі­романця й люто рушив з води на нього. — На мене — їж! Жери мене! Зжери мене, як ти з'їв мою козу Восьмого березня! Я пе­ребив твою зграю і вовченят перебив, я!

 

Сцена зустрічі Сашка із Сіро­манцем.

    Перед Сашком стояв вовк. Сіроманець. Саш­ко задерев'янів. Сіроманець тим часом обнюхав його з ніг до го­лови, лизнув по куртці ґудзика і ліг на листя. Сашко потроху відторопів, прийшов до тями і сам сів навпочіпки біля Сіроман­ця. Вовк потягнувся до нього мордою й ще раз лизнув Сашкове коліно.

— Так от ти який лизунчик, а ще Сіроманець, — сказав Саш­ко і погладив Сіроманцеві шию, почухав під горлом. Сіроманце­ві це, видно, дуже сподобалось, ніхто його так приємно не лос­котав, і він по-вовчому сказав Сашкові: «Ще!»

— А за тобою ж погналися по степах на вертольоті — даром бензин палять! — засміявся Сашко. — А ти ось тут, біля мене! Ти і не подумав тікати, бо ти в мене розумний, вовчику.

                                   

12. Гарні описи природи (пейзажа) із першої частини повісті.

Ліс тепло дрімав у сніговій халабуді. Дрібненькі хрестики від синичих лапок, замерзла блідо-блакитна голівка лісового дзво­ника, мишачий послід під ліщинником, щиглики на кінському щавлі перезимовували цю зиму. Сашко проковзав галявиною повз дуби на біле поле.

Епітети: сніговій халабуді, дрібненькі хрестики, від синичих лапок, замерзла блідо-блакитна голівка лісового дзво­ника, біле поле.

Персоніфікація: тепло дрімав.

                                      - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -

     У яру нічого не росло — боялося весняних вод: з полів саме цим яром летіла весняна вода і могла забрати не те що деревину або кущ, а навіть і п'ятеро вертольотів, коли б вони їй стали на дорозі. Тому яр порожнів і влітку, і восени. Дріботіли по ньому вівці та кози, скубли під молочаєм присохлу траву та боялися Сіроманця.

У яру пахло овечим і козячим духом, хоч їх самих давно вже перегнали в інші, ситіші місця. Нагрітий за літо яр дихав Саш­кові в обличчя перецвілими будяками. Тихо пливло павутиння, і тоненька хмарина лежала над яром, наче капустяний листок.

Епітети: весняних вод, весняна вода, присохлу траву, овечим і козячим духом, ситіші місця, перецвілими будяками, тихо пливло,  павутиння, тоненька хмарина, капустяний листок.

Порівняння: весняна вода могла забрати не те що деревину або кущ, а навіть і п'ятеро вертольотів; тоненька хмарина лежала над яром, наче капустяний листок.

Персоніфікація: усе боялося весняних вод, летіла весняна вода, яр порожнів, пахло овечим і козячим духом, яр дихав будяками, пливло павутиння, хмарина лежала.

 

13.1.  Прочитайте другу частину повісті М. Вінграновського «Сіроманець».

 

 

13.2. Знайдіть у мережі Інтернет або в спеціальній літературі інфор­мацію про вовків, їх спосіб життя, поведінку з людьми (за ба­жанням ).