1. Відповідність між поняттям та визначенням.

      Міміка - рухи м'язів обличчя, що виражають внутрішній стан людини.

      Жести - рухи тіла чи рук, які супроводжують людську мову.

      Портрет – змалювання  зовнішнього вигляду літературного героя.

      Портретна деталь - зображення лише однієї, але яскравої риси зовнішності.

 

 

2. Відповідність між героєм та портретною деталлю..

     1 Ох («Ох») – (Д) ...маленький дідок, сам зморщений, а бо­рода зелена аж по коліна.

     2 Дажбог («Дажбог») – (Б)...обличчя його уявлялося подібним до со­нячного кола, із русявою бородою-промінчиками.

    З Герой дурень («Летючий корабель») – (А) ...такий став, що його и не впізнаєш: одежа на     ньому так і сяє, шапочка золо­та, а сам такий гарний, що й не сказати.

   4 Силун («Як виникли Карпати») – (В).... закипів так, що аж очі кров'ю нали­лись, а з рота вогонь пішов. ...дід, увесь, як молоко, білий, і одежа на ньому біла.

3. Портретною деталлю є виділене дієслово в реченні (Г) Моховинка... подякувала гостинним козам за їхню ласку й по­шкандибала до свого рідного бору.

 

4.   Зображаючи портрет літературного героя, письменник удається до опису, щоб читач міг уявити героя.

 

5.   Важливо уважно читати літературні портрети в художніх творах, щоб через зовнішність краще уявляти героя твору, розуміти його вчинки.

 

6.   Запам'ятався мені чеширський кіт з твору «Аліса в країні Див». Він мав широку усмішку.

 

7.   В описі хухи-Моховинки  автор використав зменшено-пестливі суфікси, щоб читач уявив собі добру малесеньку істоту. Найменшою, манісінькою, звичайненька, мала вовночку, мордочка, квіточку, голенькі.

 

8.   У тій хаті лежали дві великі білі тварини, подібні до диких кіз або сарн. Вони мали роги й довгі , як у Водяника, бороди, але дивилися на неї лагідно своїми жовтими очима…,були лагідними. Цей опис є портретом.

 

9.  Автор твору найбільше наділяє портретними характерис­тиками головних персонажів для того, щоб читач уявляв собі їх, розумів їх поведінку, події.

 

10. - Яка з того поміч , що я здолав вилізти із снігу? Усе одно в цій віхолі не знайду я дорогу додому. Так чи інакше мені помирати, бо ж хто мені покаже дорогу?! Хуха?

     - Так, я хуха ! І навіть та сама, якій ти зруйнував торік хатку, а потім у хаті в добрих людей хотів мене зарубати своєю сокирою…Але ж тобі немає чого мене боятися! Знай , що всі хухи на світі ніколи не шкодять людям, а навпаки, дуже часто їм допомагають. Ми – добрі й не пам’ятаємо лихого. Це ж ми, хухи, допомогли тобі вилізти із замету. А тепер я допоможу тобі вийти й з лісу. Не бійся нічого й іди за мною! Ну, не марнуй часу. Ходімо!

    - Тепер вже я буду вдома! Як же я тобі віддячу?

    - Хухи не потребують подяки. Вони роблять добро з повинності. Але ж на памятку цього дня я б просила в тебе ось про що. Не забудь , що ти обіцяв, коли вже замерзав у заметі. А по-друге, розкажи людям, що з тобою трапилось. А тепер ходи здоров!

 

11. Василь Королів-Старий не змалював у казці «Хуха-Моховинка» портретів діда й лісника.

 Діда я уявляю старим, з сивою бородою, маленькими  хитрими очима. Вони бігають вправо та вліво, видають його, коли він робить не по правді. Він недобрий, пам’ятає зло, мстивий, ображає інших , боягуз.

Лісника я уявляю добрим, сміливим , прудким та сильним. Його очі добрі та щирі. Він любить та оберігає природу.

Портрети вийшли різними, оскільки різні характери героїв, їхні вчинки , відношення до природи.

 

12. Портрет Хухи-Моховинки.  Була вона й сама така пухка, як мох. Мала довгу вовночку, що, мов шовком, укривала все її тільце. Сама тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіолетову квіточку — братки. Та були ще в неї голенькі зісподу рожеві лапки. мала мінливу вовноч­ку, яка враз сама собою робилася того кольору, що й ті речі, біля яких бувають хухи. Моховинка найчастіше була зеленою, бо рід­ко відбігала від своєї зеленої хатки. Але ж коли вона бігала по соснових старих глицях, що лежали на землі, то ставала такою ж рудувато-червоною, як вони. Біля потоку вона була блакитною, як вода, на піску — жовтою, як пісок, між кущами шипшини — рожевою, на вересі — фіолетовою, на снігу ставала білою.

    Портрет на малюнку досить точно відповідає словесному портрету : «мала довгу вовночку, що, мов шовком, укривала все її тільце.Сама тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіолетову квіточку — братки. Та були ще в неї голенькі зісподу рожеві лапки...Моховинка найчастіше була зеленою». На ілюстації я б змінила дитяче личко Моховинки на мордочку тваринки, як пише автор у описі. Усі малюнки чудові і точно відповідають портрету. Видно пухнасту шерсть, різні відтінки, головку, похожу на квітку. Але, якщо треба змінити, то видно, що на першому малюнку вона менша за рослину, за траву, а на другому – більша за рослину чи пеньок.

 

13.1. Портрет дівчинки у казці «Хуха-Моховинка»: вона була гарнесенька, білява, з блакитними очицями. Дівчинка пестила кіз, цілувала їх у рожеві мордочки.

 

13.3.Митарство (труднощі), посіпака (прислужник, готовий допомагати в будь-яких діях, переважно ганебних) ,аркан (довгий мотузок, за допомогою якого ловлять коней та інших тварин), батрак (бідний селянин-наймит) .