Тема твору: чарівна розповідь про золоте яблуко, яке вилікувало падишаха.

Головна думка: бути добрим і справедливим.

Мета казки: застерегти від поганих вчинків.

Рід літератури: епос.

Жанр: казка.

Вид казки: чарівна казка.

Казкові ознаки

Казковий зачин: «Жив колись давно…».

Чарівні предмети: цілюще «золоте яблуко»; китиця, за помахом якої появився дідок.

Фантастичні істоти: триголовий змій.

Магічні числа: три брати, минуло сім років, на третій рік, три аркани зв’язали докупи, три гарні полонянки у трьох кімнатах підземеллі змія, триголовий змій, семиголовий змій, розірве змій на сорок частин, розрізала яблуко на вісім частин.

Чарівні перетворення: зник пастух, за помахом китиці появився дідок.

Трикратні події: три роки поспіль сини по черзі вартують дерево, юнак по черзі тричі заходить у кімнати підземелля, брати по черзі тричі витягали сестер, тричі влаштовували змагання стрільби з лука.   

Добро перемагає зло: падишах одужав і оголосив молодшого сина спадкоємцем, молодший син пробачив братам їхню провину за погані вчинки.

Будова твору

Зачин: «Жив колись давно падишах, якого Бог обдарував трьома синами...»

Основна частина: «Одного разу до палацу прийшов пастух. Сказав, що хоче бачити падишаха…»

Кінцівка: «Так відповів батькові найменший син. А згодом у столиці султанату відбулися три весілля...»

План

1. Войовничий падишах осліп.

2. Саджанець чарівної сили.

3. Хтось краде яблука.

4. Вартові для деревця.

5. Глибока криниця.

6. Зустріч з трьома сестрами.

7. Кмітливий принц і змій.

8. Давній звичай.

9. Золоте яблуко для батька.

10. Мудрий спадкоємець.

11. Чарівні плоди для незрячих.

Розповідь ведеться від імені автора.

Головний персонаж: наймолодший брат, який приніс батькові золоте яблуко.

Другорядні персонажі: падишах, два старші його сини, дівчата-полонянки.

Цитатна характеристика падишаха

Цитатна характеристика найменшої сестри

Цитатна характеристика молодшого брата

^{ЗОЛОТЕ ЯБЛУКО}

   ^{Жив колись давно падишах, якого Бог обдарував трьома синами. Був цей правитель людиною сильною, войовничою і щороку боровся з кимось із сусідів. Ті, не знаючи, як угамувати свого войовничого сусіда, звернулися до Всевишнього і попросили, аби той послав на падишаха заспокоєння.}

     ^{Ніхто не знає — чи вплинули молитви сусідніх владарів, чи хвороба підкосила падишаха, — він осліп. Осліп і відразу перестав ходити на сусідів походами, повернув завойовані землі, вибачився перед сусідами і поклявся, що коли Бог допоможе йому позбутися сліпоти, він до останніх днів своїх житиме тихо й мирно.}

     ^{Одного разу до палацу прийшов пастух. Сказав, що хоче бачити падишаха. А коли підвели до падишаха, то він вклонився, дістав із саквів саджанець і передав до рук сліпого:}

^{— Славний падишаху! Я викопав цей саджанець високо в горах. Самітник, який живе на вершині, сказав, що це деревце має чарівну силу, і плоди його можуть зцілити найзнедоленіших.}

    ^{Промовивши ці слова, пастух пішов. Падишах хотів подякувати йому, вручити нагороду, а того й слід пропав.}

    ^{Падишах звелів посадити деревце в царському саду та берегти його як зіницю ока.}

^{Минуло сім років, і на деревці з'явилося перше яблуко. З кожним днем наливалося воно соком. І не простим, а золотим. У той день, коли садівник мав зірвати яблуко і віднести його правителю, яблуко зникло. Падишах хотів покарати садівника, але передумав.    Украсти яблуко з царського саду, обнесеного високим муром, простий смертний не міг...}

^{Кожного наступного року падишах готувався скуштувати золоте яблуко, випробувати його цілющу силу, але щоразу невидимий злодій прихитрявся напередодні зробити свою чорну справу.}

    ^{Якось восени, коли яблуко ось-ось повинно було дозріти, падишах покликав старшого сина і наказав йому:}

^{— В тебе пильне око і міцна рука. Тільки тобі я можу довірити оберігати золоте яблуко.}

^{Озброївся старший син і ввечері пішов вартувати. Всю ніч сидів під яблунею, не заплющуючи очей, та варто було на світанку на якусь мить задрімати, як яблуко зникло. Прийшов син до батька і розповів йому все як було. Розхвилювався падишах, але синові докоряти не став.}

    ^{Наступного року падишах довірив охороняти яблуко середульшому сину. Той не тільки добре озброївся, а й обніс яблуньку високою колючою загорожею. Але й}

^{вона не допомогла. Варто було на мить задрімати — яблуко зникло!}

    ^{На третій рік прийшов до падишаха найменший син і попросив довірити йому оберігати яблуко, але батько відмовив йому:}

^{— Цього разу я поставлю надійних охоронців, і якщо вони не спіймають злодія — накажу відрубати їм голови!}

    ^{Найменший син так образився на батька, що з очей у нього покотилися сльози. Пожалів його батько і погодився:}

^{— Гаразд, дозволяю тобі спробувати щастя... Мабуть, не судилося мені покуштувати золотого яблука.}

    ^{Настав час найменшому синові йти на варту. Зарядив він рушницю, нагострив шаблю і прийшов у сад. До ранку ходив довкола дерева, і коли почали злипатися очі, провів пальцем по гострому лезу шаблі — сон як рукою зняло.}

     ^{Аж раптом над деревом з'явилась невелика хмарка, з якої висунулася рука й потяглася до золотого яблука, схопила його... Царевич прицілився і натиснув на гачок рушниці. Рука зникла, а хмарка почала віддалятися. Царевич помітив, як з хмарки падають на землю краплинки крові... Скочив він на коня і помчав услід за хмаркою.}

^{Вже й сонце зійшло, а найменшого сина все немає. Наказав султан старшим синам відшукати найменшого і привести додому. Старші сини помітили в саду слід крові і спрямували своїх коней туди, куди він вів. Наздогнали вони найменшого брата і продовжили шлях разом з ним.}

    ^{Кривавий слід привів братів до глибокої криниці, з якої піднімалося гаряче повітря. Старші брати відмовилися спуститися в криницю, а спустили туди найменшого. Три аркани довелося зв'язати докупи, перш ніж ноги принца торкнулися дна. На дні криниці він помітив лаз і сміливо пішов уперед.}

    ^{Ішов він, ішов і зупинився біля кованих залізом дверей. Штовхнув плечем — двері відчинились, і він опинився у світлій кімнаті, де сиділа красива дівчина і ткала килим.}

^{— Де той чоловік, який украв золоте яблуко? — запитав він.}

^{— Не знаю, — відповіла дівчина. — Може, середня сестра знає. Вона в сусідній кімнаті.}

    ^{Середня сестра послала принца до сестри найменшої. Увійшов принц до третьої кімнати, бачить — на килимі дівчина незвичайної краси грається золотим яблуком.}

^{— Як ви сюди потрапили? — здивувалася дівчина. — Це володіння триголового змія. Він нещодавно повернувся пораненим і зараз відпочиває у себе в печері. Ідіть геть звідси!  Якщо він вас побачить, розірве на сорок частин! Він викрав нас, трьох сестер, і ми тепер ніколи більше не побачимо сонця.}

^{— Я вб'ю його! — сказав юнак і вийняв з піхов гостру шаблю...}

^{— Рятуйтесь, поки не пізно! — почала благати його дівчина. — Вбити його неможливо.   Щоб його вбити, треба знати, де він ховає свою смерть.}

    ^{Навчив царевич дівчину, як можна вивідати у змія його секрет. Прийшла дівчина в печеру і почала гірко плакати. Змій прокинувся і запитує:}

^{— Що трапилось, чому ти так гірко плачеш?}

^{— О повелителю! Приснився мені страшний сон, ніби семиголовий змій убив вас, а нас, усіх трьох, забрав до себе. Мені дуже страшно за ваше життя, я дуже боюсь.}

^{— Не бійся, не вб'є мене семиголовий змій. Я свою смерть з собою не ношу. Ніхто не знає, що вона лежить в глибині печери, на дні золотої шкатулки у залізній скрині...   Тільки ти одна знаєш тепер мою таємницю. Отож заспокойся і бережи свою красу...}

    ^{Дівчина розповіла усе юнакові, заховала його в скриню, і коли змій полетів на полювання, вони разом кинулися в печеру, туди, де стояла кована скриня. Довго довелося поморочитися юнакові із замком, перш ніж зміг відімкнути. Не встиг царевич відкрити й золоту шкатулку, як до печери залетів триголовий змій. Юнак роздавив у кулаці голубине яйце, котре знайшов у шкатулці. Змій ойкнув і впав набік, лише кінчик хвоста з золотистою китичкою волосся продовжував підмітати підлогу печери. Царевич відрізав китичку і сховав до кишені.}

     ^{Довго чекали старші брати біля криниці найменшого. І коли вже втратили всяку надію, помітили, як заворушився кінець мотузки. Зраділи брати, потягли і витягли старшу з сестер. За нею — середню, потім молодшу, а коли черга дійшла до найменшого брата, вони, пошепотівшись, кинули аркана в криницю.}

    ^{Забув царевич лік дням і ночам, блукаючи по численних залах підземного палацу, поки не потрапив до кімнати, в якій стояла залізна клітка, а в клітці сидів у неволі могутній орел. Юнак визволив птаха з неволі, допоміг йому дістатись до криниці і, прив'язавши до лапи кінець аркана, підштовхнув угору, до світла.}

     ^{Виліз царевич з криниці, відв'язав і відпустив орла в небо. Повернувся юнак у рідне місто, поселився на околиці в коваля, найнявшись до нього в помічники. Вирішив, перш ніж повернутися до палацу, дізнатися, як живуть брати і що сталося з трьома прекрасними дівчатами.}

    ^{Якось на майдані він почув гучний голос палацового оповісника:}

^{— Жителі нашої чудової столиці! Слухайте і не кажіть, що ви не чули! За нашим давнім звичаєм, старший син падишаха оголошує свої права на прекрасну пері, з якою він хоче одружитись. Якщо хтось з вас претендує на її руку, приходьте в п'ятницю на майдан і позмагайтеся з царевичем у стрільбі з лука, але пам'ятайте, перший постріл — за старшим сином падишаха!}

    ^{Довго не міг заснути помічник коваля, все думав, як йому покарати старшого брата. Згадав про китичку. Дістав її з кишені, потримав у руках, висмикнув волосину... і раптом перед ним з'явився дідок заввишки з вершок:}

^{— Що побажає син змія? Я готовий виконати будь-яке твоє доручення.}

^{— Дай мені чорного коня, одяг, який не проб'є стріла, і лук з тупою стрілою...}

    ^{У п'ятницю зібралося багато людей. Старший брат царевича вивів прекрасну пері на східці палацу, й оповісник, озирнувши юрбу поглядом, запитав, чи є охочі позмагатися з царевичем? Помічник коваля виїхав на чорному коні на майдан і прийняв виклик.}

     ^{Першим стріляв старший брат. Стріла, випущена його рукою, влучила в груди меншого і застрягла в одязі. Менший брат натягнув свій лук — і тупа стріла з такою силою вдарила старшого, що той не втримався й упав до ніг нареченої. Менший брат сіпнув свого коня і помчав геть.}

     ^{Через тиждень оповісник оголосив, що середній син падишаха вирішив одружитися й оголошує свої права на прекрасну пері...}

     ^{У п'ятницю середній брат вивів на східці палацу середульшу з сестер, і щойно пролунало оголошення оповісника, як на майдан виїхав юнак на білому коні та, поранивши тупою стрілою нареченого, помчав з майдану.}

    ^{Минув ще тиждень. Цього разу оповісник оголосив, що син візира бажає одружитися з прекрасною пері і готовий позмагатися з будь-ким, хто прийме його виклик. Цього разу на майдан виїхав юнак на золотистому коні і після пострілу сина візира пустив у нього стрілу і вбив його.}

    ^{Варта, котра заздалегідь оточила майдан, кинулась до юнака, але той направив коня до палацу і постав перед падишахом. Батько, почувши голос сина, обійняв його.}

^{— Ти живий, синку? Брати сказали, що ти загинув у пазурах змія...}

^{— Здрастуйте, тату! Я убив змія і визволив з полону трьох пречудових пері. Брати, вирішивши позбутися мене, залишили мене помирати в глибокій криниці. А сьогодні хотіли видати заміж дівчину, яку я покохав, завдяки якій я переміг триголового змія і}

^{приніс тобі золоте яблуко. З'їж його — і ти впізнаватимеш нас не лише по голосу, айв обличчя.}

 ^{З’їв падишах золоте яблуко — і зір знову повернувся до нього. Він знову побачив блакитне небо над головою, яскраве сонце, побачив обличчя синів. Побачив та й каже:}

^{— Незважаючи на негідний вчинок братів, ти здійснив подвиг і залишився живим. Я оголошую тебе своїм спадкоємцем, і твоє право — покарати братів чи помилувати їх.}

^{— Ні, тату, вони твої сини і мої брати. Я прощаю їм провину, і якщо ти дав мені таке право, я наказую: віднині у нашому царстві скасувати смертні вироки. Нехай панують милосердя та справедливість.}

    ^{Так відповів батькові найменший син. А згодом у столиці султанату відбулися три весілля, і все місто зібралося на майдані, щоб привітати царевичів. Більше за всіх радів коваль, адже він віднині став головним ковалем країни. А з дерева, котре щороку родило по одному яблуку, нинішня господиня дерева — дружина принца — зривала чарівний плід, розрізала його на вісім частин і давала їсти тим сліпим, які ніколи не бачили блакитного неба і яскравого сонця.}