— Привіт, Андрійко!

— Привіт! Ти хто? Вибач, не впізнаю тебе.

— Я – Дієслово!

— Дієслово? Не чув про тебе.

— Тоді будемо знайомитися! Я — самостійна частина мови, яка називає дію предмета. Відповідаю на питання що робити? що зробити?

— Читати, писати, рахувати, малювати… То про тебе?

— Так. Це моя початкова форма дієслова, або неозначена форма.

— Таких дієслів дуже багато!

— Але це тільки мала частина мене! Я ще змінююся за часами. Зараз знаю те, про що раніше не знав, а з часом знатиму ще більше.  Також я змінююся за числами. Що знають інші, то я знатиму!

— Ти так захоплююче розповідаєш про себе!

— І це ще не все. У теперішньому та майбутньому часах я змінююся за особами. 

— Дуже цікаво. Наведи, будь ласка, приклад у формі теперішнього часу.  

— Зна[ю] (І-ша ос. одн.), зна[єш] (ІІ-га ос. одн.), зна[є] (ІІІ-тя ос. одн.), зна[ємо] (І-ша ос. мн.), зна[єте] (ІІ-га ос. мн.), зна[ють] (ІІІ-ша ос. мн.).

— А можеш у формі майбутнього часу?

— Особливістю форми майбутнього часу є те, що вона може складатися з одного або двох слів. Спочатку спробую навести простіший приклад.  

— Я уважно слухаю.

— Знатим[у] (І-ша ос. одн.), знатим[еш] (ІІ-га ос. одн.), знатим[е] (ІІІ-тя ос. одн.), знатим[емо] (І-ша ос. мн.), знатим[ете] (ІІ-га ос. мн.), знатим[уть] (ІІІ-ша ос. мн.).

— А тепер можеш навести інший?

— Залюбки. Буд[у] знати (І-ша ос. одн.), буд[еш] знати (ІІ-га ос. одн.), буд[е] знати (ІІІ-тя ос. одн.), буд[емо] знати (І-ша ос. мн.), буд[ете] знати (ІІ-га ос. мн.), буд[уть] знати (ІІІ-ша ос. мн.).

— З тобою так цікаво! А як змінюєшся в минулому часі?

— У формі минулого часу однини я змінююся за родами. Він знав[] математику, вона знал[а] мову, а мале теля не знал[о] того.

— Я так багато про тебе дізнався!

— Мені подобається твоя допитливість. Щоб знати більше, нам треба потоваришувати!

— Авжеж. Товаришувати з дієсловом – це чудова ідея!

(Р. Дар)