Сторінка 13.

Здавна відома мудрість: «Увесь світ прихований у тобі. Пізнаєш себе — пізнаєш світ». Чому так кажуть?

Розкажіть про дітей за планом: хто вони, де жи­вуть, чим займаються, які вони за характером, чим схожі на вас, а чим відрізняються.

Як ці діти ставляться до інших людей?

На малюнках я бачу багато дітей. Вони живуть у різних сім’ях. Діти вчаться, займаються спортом, розважаються. За характером вони різні: цілеспрямовані та працелюбні, добрі та веселі, неслухняні, невиховані, дружні, недоброзичливі. Тому їхня поведінка відрізняється: на першому малюнку хлопчик, напевно, готує домашнє, на другому – дівчата вчаться кататися на коньках, на третьому – хлопчик, який зробив поганий вчинок, уважно слухає докори мами, на четвертому – школярі, які не вміють себе поводити в кінотеатрі, на п’ятому – дівчатка дружньо грають із м’ячем, усім цікаво та весело, на шостому – хуліган ображає дівчинку. На третьому, четвертому та шостому малюнках діти засмучують інших, завдають прикрощів та шкоди.

Сторінка 14.

Що може допомогти тобі пізнавати свій внутрішній світ?

Мудрі поради, книги.

Сторінка 16.

Прочитайте й обміркуйте. Чому дідусь вважає себе людиною? Як проявилася його людяність?

                                           Бо я — людина.

     Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подо­рожніх — батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся й забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь і, взявши дитину за руку, пішов далі.

Наступного дня вони йшли тією ж дорогою. Знову батько не помітив каменя... І третього дня батько й син пішли тією самою дорогою. До каме­ня було ще далеко. Батько каже синові:

— Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу.

Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, край дороги сидить сивий старий дід.

— Дідусю, — запитав хлопчик, — ви не бачи­ли тут каменя?

— Я прибрав його з дороги.

— Ви також спіткнулися й забили ногу?

— Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.

— Чому ж ви прибрали камінь?

— Бо я — людина. Хлопчик зупинився в задумі.

— Тату, — запитав він, — а ви хіба не людина?

                                                                За Василем Сухомлинським.

Дідусь вважає себе людиною, бо вчинив людяно. Прибрав камінь з дороги, щоб перехожі не спіткнулися.

Чому так кажуть: Хто читає, той людина.