ПОКРОВА Що розказував нам батько, не забудь до скону,  Про Покрову, Матір Божу, про святу ікону. Сарацини1 підступили під мури Царграда,  Хоч відважно бились греки не дали їм ради.   І коли вже воювали за рубіж останній,  На всеношній2 святий Андрій, а з ним Спіфаній (Його

ПЕРША ВЧИТЕЛЬКА Букварі і читанки, Парти в два ряди. Наша перша вчителька В серці назавжди.   Споришева стежечка, Стежечка-мережечка, Що водила нас Ще у перший клас.   Сонце світлі зайчики Сипле у шибки. Кришать крейду пальчики Пишуть палички.   Добре нам читається —

ДО ДНЯ ЗАХИСНИКА ВІТЧИЗНИ Усе міняється в житті, Нічого не стоїть на місці: І перепони на путі, Й події радісні, й врочисті.   На зміну дню приходить ніч, На зміну буднів — знову свято. Та тільки в тому, мабуть, річ, Що свят не так уже й багато.   Все більше буднів і трудів,

РІДНА МОВА Спитай себе, дитино, хто ти є,  І в серці обізветься рідна мова;  І в голосі яснім ім'я твоє  Просяє, наче зірка світанкова.    З родинного гнізда, немов пташа,  Ти полетиш, де світу далечизна,  Та в рідній мові буде вся душа  І вся твоя дорога,

КЛЯТВА Мова кожного народу  неповторна і — своя;  в ній гримлять громи в негоду,  в тиші — трелі солов'я.    На своїй природній мові  і потоки гомонять:  зелен-клени у діброві  по-кленовому шумлять.   Солов'їну, барвінкову,  колосисту

КИМ ХОЧЕШ БУТИ, ХЛОПЧИКУ, В ЖИТТІ? Серйозний, як усі Котигорошки,  ти на питання це подумав трошки  і відповів: людиною. Дитя!  Благословляючи1 твоє життя,  у трудну виряджаючи дорогу,  яку пораду чи пересторогу2  я кращу дам, ніж дав собі ти сам?  Будь вірним

МУЗИКА О музика! Яке це справді диво,  Вона підносить в сині небеса,  Ти невагомий і летиш щасливо,  А навкруги простори і краса.   І стільки щастя, радості легкої,  Любові, світла, ласки навкруги,  Краси божественної, неземної, —  Реальність враз втрачає

З ДНЕМ УЧИТЕЛЯ! Є професія у світі —  Серце віддавати дітям!  Серце вчителя безкрає,  Як би він його не краяв.    Тому гідний вчитель шани.  Так, любові та пошани  За роботу непросту  І за те, що я росту!    Хай же вистачить терпіння 

МОВА                 Треба доглядати наш сад (Вольтер). Як парость виноградної лози,  Плекайте мову. Пильно й ненастанно  Політь бур'ян. Чистіша від сльози  Вона хай буде. Вірно і слухняно  Нехай вона щоразу служить вам,  Хоч і живе

ДИТИНСТВО  На стільці я їду по Сахарі,  пелікана з палички стріляю,  полинаю в піну Ніагари1,  океан на трісці пропливаю.   Вчора був я лоцманом2.  Синіли і ревіли темнокосі хвилі,  а сьогодні я господар вілли,  де в саду блукають пави білі.   Взавтра

СОНЦЕ І ДИМ Вийшли вранці ми.  Дивне місто проти сонця!  Всі взолочені віконця...  Ні, такої ще зими  не стрічали ми.   Проти сонця дим,  проти зимнього патлатий,  що з труби зверта від хати,  й понад садом молодим  тане, тане дим...   Ох, яка ж

ХОР ЛІСОВИХ ДЗВІНОЧКІВ (уривок із поеми «Дзвінкоблакитне») Ми дзвіночки,  Лісові дзвіночки,  Славим день.  Ми співаєм,  Дзвоном зустрічаєм:  День! День.   Любим сонце,  Небосхил і сонце,  Світлу тінь,  Сни розкішні,  Всі гаї

ДЕ ТОПОЛЯ РОСТЕ… Де тополя росте,  Серед поля стою.  І шумить, і співа  Жито думку свою.   Шумить жито, співа,  Заохочує жить.  Вітерець повіва,  Жито хилить, п'янить…   Жито шепче мені,  Як привільно навкруг,  І тремтить вдалині 

КОНВАЛІЯ Росла в гаю конвалія під дубом високим, Захищалась від негоди під віттям широким.   Та недовго навтішалась конвалія біла, – І їй рука чоловіча віку вкоротила1.   Ой понесли конвалію у високу залу, Понесла її з собою панночка до балу.   Ой на балі веселая музиченька

«ДРІМАЮТЬ СЕЛА …» Дрімають села. Ясно ще  осіннє сонце сяє,  та холодом осіннім вже  в повітрі потягає.   Темно-зеленії садки  дрімають вже без плоду,  і тихо гріються хатки,  і верби гнуться в воду.   Ще ліс не стогне тим важким