СОН НА КОРИСТЬ (Остап Вишня).
Жив собі чорнявий хлопчик у селищі Ясному Прекрасного району Чудової області. Було йому вже років, мабуть, із одинадцять, а то й ще менше. Прегарно стріляв він із рогатки в котів, собак і про горобців не забував.
Як влучить, бува, в песика — той скавучить, у кицьку — вона нявчить, у птаха стрельне — шибка у сусідньому вікні тільки — дзень! — і розбилась ущент, а горобчик — цвірінь-цвірінь! — весело так озивається пташка, з того хлопчика ніби насміхаючись:
— Ага! Хотів у мене влучити, вцілив же в шибку!
І курив той хлопчик, і негарно лаявся, та в орлянку грав, і з учителями своїми, коли зустрічав на вулиці, не вітався. Неслухняним був.
Так дожив бешкетник аж до самого Нового року.
А до свята у школі ялинку прикрашали, біля котрої найкращим учням урочисто вручатимуть подарунки.
Чекав на цю подію й наш хлопчик, але надії на відзнаку в нього не було, бо вчився кепсько, тільки й того, що з рогатки стріляв добре.
Сердитим ліг спати напередодні свята. Аж ось сон дивний бачить. Та ще й який!
Ніби тримає рябий песик у лапках рогатку й у нього цілиться. Наш герой злякався й просить хвостатого:
— Не стріляй! Боляче буде!
— Та й мені боліло, проте тебе це зовсім не обходило!
— Я більше так не чинитиму! — заплакав хлопець.
— Гаразд, — каже песик, — я кращий від тебе! Не буду.
Побіг Рябко, аж тут велетенський кіт. Теж із рогаткою та на хлопця націлюється.
— Ой, котику-братику, не стріляй! І я злого не робитиму!
— Ага, — погодився смугастий і побіг, весело нявкаючи.
А потім ніби налетіли на нашого хлопчика горобці, й посипалися розбиті шибки.
Він як закричить, загаласує:
— Нене! Рятуй, будь ласка!
І прокинувся. Підійшла до бідолашного матір, заспокоїла, тоді хлопець і каже:
— Не стрілятиму більше з рогатки, слухатимусь, добре вчитимусь, буду ввічливим і нікого не ображатиму.
— От і добре! — озвалася мама. — 3 Новим роком, мій хлопчику, — і поцілувала його.
Дивний — який викликає подив; дивовижний.
Кепський — поганий, злий, капосний, лихий, негожий.
Ущент — зовсім, остаточно, без залишку.