ПРОГАЯНИЙ ДЕНЬ (Василь Сухомлинський).
Мама йшла на роботу рано, до сходу сонця. Вона розбудила Петрика й сказала:
— Сьогодні в тебе почалися канікули. Але гаяти часу не можна, тобі робота на сьогодні: посади біля хати дерево й прочитай цю книгу «Далекі Сині Гори».
Мама показала, де викопати дерево, поклала на стіл книжку про Далекі Сині Гори й пішла на роботу.
Петрик подумав: «Посплю ще трохи». Ліг, задрімав, потім заснув мі міцно і снилося йому: біля хати виросло дерево, яке він посадив, а Далекі Сині Гори стали зовсім недалекі й стоять над самісіньким ставком.
Прокинувся Петрик — ой, лишенько! Сонце вже серед неба.
Хотів зараз же до роботи взятися, та подумав: «Ще встигну...».
Сів під грушею. Думає: «Ось посиджу ще трохи та й почну».
Потім пішов у садок, ягоди їв, за метеликом ганявся, потім знову під грушею сидів.
Прийшла мати ввечері й каже:
— Показуй, що зробив, сину.
А Петрикові нічого показати. Соромно йому матері у вічі дивитися.
— Ходімо, сину, покажу тобі, що люди зробили за той день, що ти згаяв.
Взяла мама сина за руку й повела. Підводить до одного поля й показує:
— Вчора тут була стерня, а сьогодні рілля. Тут працював трактор. А ти байдики бив.
Підвела до колгоспного двору, показує багато-багато ящиків з помідорами й каже:
— Ці помідори вранці були на полі, а тепер у ящиках. Завтра їх і повезуть у місто. Це робила я з жінками. А ти байдики бив.
Підвела до великої-великої купи зерна.
— Це зерно вранці було в колосках. Хліб скосили й змолотили, з привезли на тік. А ти байдики бив.
Підвела до стіни, вимуруваної з цегли.
— Тут вранці був тільки гранітний фундамент, а тепер мур стоїть. Це муляри працювали. А ти байдики бив.
Підвела до великого кам'яного будинку, зайшла із сином. На полицях — паляниці, калачі. Усе пахло хлібом.
— Це пекарня, — сказала мама. — Ці хлібини вранці були ще борошномм, а тепер сам бачиш. Цілий день трудилися пекарі. А ти байдики бив.
От що таке прогаяний день.