ПАПЕРОВИЙ ЗМІЙ (Дональд Біссет).

  Був собі в давнину великий блакитний паперовий змій. Він був зовсім новий і літав високо над землею на довгій нитці, яку тримав у руках маленький

хлопчик.

  Дмухне вітер щосили — і змій здіймається високо-високо в небо.

—Дивіться на мене! Дивіться на мене! — гукав він пташкам. — Я літаю вище за вас! Дивіться всі на мене! Я можу здійматися до хмар. Якби не оця нікчемна нитка, я злетів би вище сонця!

— Овва! — свиснув вітер. — Ти б тоді взагалі нікуди не злетів.

— Дурниці, — мовив паперовий змій. — Ти ще скажи, що цей хлопчисько зі своєю ниточкою допомагає мені літати! О, якби він тільки відпустив мене, я б

усім показав, на що здатний!

  Та ось хлопчик опустив змія додолу, кинув нитку й побіг додому пити чай."О, як хочеться бути вільним!" — думав паперовий змій.

Саме тоді бігло тудою мишеня.

— Гей! — гукнув паперовий змій. — Іди-но сюди. Допоможи мені. Слухай, я злетів би вище за всіх у світі. Але мене не пускає оця нитка. Перегризи її, і я злечу до сонця й стану володарем світу!

  І мишеня перегризло нитку.

— Нарешті! — зрадів паперовий змій. — Отепер я полечу! Ну, вітре, дмухни як слід.

  Вітер дмухнув, та паперовий змій навіть не знявся з землі. Він розсердився.

— Це не моя провина! Якби мені тільки знятись із землі, я б полетів у височінь!

  Тоді саме повернувся хлопчик. Він не знав, що мишеня перегризло нитку, підняв паперового змія і підкинув у повітрі. Вітер дмухнув щосили. Паперовий змій спробував злетіти, та відразу ляпнувся на землю.

— Ну, тепер зрозумів? — запитав вітер. — Це нитка допомагає тобі. Без неї

ти не злетиш.

— Та як же це? — сказав паперовий змій. — Адже нитки не літають.

— Це правда, — мовив вітер. — Нитка не літатиме без мене чи без хлопчика, який тримає тебе на нитці.

  Коли хлопчик полагодив змія, а вітер дмухнув щосили, паперовий змій злетів високо в небо, майже до самого сонця. Тепер він почувався справді щасливим.

— Подивіться на нас! — гукав він. — Подивіться на нас! Які ми розумні!