Шкала твердості мінералів, створена німецьким мінералогом і геологом Фрідріхом Моосом у 1812 році. ЇЇ названо його іменем. Вона ранжує мінерали від найм'якших до найтвердіших за їхньою здатністю до надряпування.
Шкала Мооса (шкала твердості мінералів) складається з десяти мінералів, кожен з яких є еталоном для визначення твердості інших:
1 — тальк, 2 — гіпс, 3 — кальцит, 4 — флюорит, 5 — апатит, 6 — ортоклаз, 7 — кварц, 8 — топаз, 9 — корунд, 10 — алмаз.
Мінерал з більшою твердістю дряпає мінерал з меншою твердістю, тобто кожний наступний мінерал цього ряду здатний дряпати попередній мінерал, який є м'якшим, але не дряпає наступного за ним, твердішого.
Зокрема, тальк (дряпається нігтем), гіпс (дряпається нігтем), кальцит (дряпається мідною монетою), флюорит (дряпається ножем чи склом), апатит (із зусиллям дряпається ножем), ортоклаз (дряпає скло), кварц (глибоко дряпає скло), топаз (дряпає кварц), корунд (дряпає топаз), алмаз (найтвердіший, дряпає все).
Твердість речовини вимірюється шляхами пошуку найтвердішого еталонного мінералу, який може подряпати цю речовину. Наприклад, якщо речовину можна подряпати апатитом, але не флюоритом, то її твердість знаходиться в діапазоні від 4 до 5.
Геологи цю шкалу використовують для порівняння твердості мінералів за здатністю надряпувати один одного. Уювелірній справі використовують для підбирання довговічного каміння (від 8 балів), стійкого до кварцового пилу. У матеріалознавстві використовують для перевірки екранів і кераміки на стійкість до подряпин.