Серія "Вчимось разом" до підручника "Українська література 7 клас Авраменко О.М."
1 Климко планував посадити над могилою дядька Кирила А вишню
2 Німець прогнав Климка з паровоза біля станції В Дебальцеве
3 Події в розділах V і VI повісті розгортаються в такій послідовності
В Климко порається у дворі тітки Марини — Климко розводить молоко водою — тітка Марина проводжає хлопчика до паровоза — німець проганяє Климка
4 У тітки Марини не було дітей, тому за три дні вона усім серцем прикипіла до Климка («такий ти мені любий став, як ішли тоді з города, як хворів, — серця б тобі увірвала...»).
Меткого («де в тебе та й силочка береться, он скільки пройшовши голодний і холодний»), роботящого («і в дворі він уже, бачу, хазяйнував»), доброго, щирого («хто тебе й викохав отакого») хворого («це я ще дорогою подумала, та зразу не сказала: бачу ж — хворе хлопченя») сироту («бідовенький же?») Климка вона полюбила, як рідну дитину.
5 Прощальний діалог тітки Марини й Климка біля вагона
«— Прощай, синочку... Так хотілося мені тебе зоставити в себе, такий ти мені любий став, як ішли тоді з города, як хворів, — серця б тобі увірвала... Приїжджай... Пішки не йди — далеко... А приїжджай...
— Я не забуду вас, тьотю Марино, — надломленим голосом сказав Климко. — Я... спасибі вам... я приїду... Чесне слово! — Паровоз тоненько свиснув»
Автор у репліках героїв кілька разів використовує три крапки для пердачі руху, а також невизначеності самого життя під час війни.
6 Художні засоби у спогадах Климка про дядьків паровоз «То був веселий і мудрий паровоз... Він міг мчатися, по-молодецьки жбурляючи шапки сивого диму під вагонні колеса, а міг нищечком, як довга чорна щука, підкрастися під самісінький барак, поставити на землю дядька Кирила із залізною скринькою в руці, потім гучно зачахкати трубою, мовби зареготавши, і задки швидко покотитися на станцію»
• епітети: сивого диму.
• персоніфікація: «веселий і мудрий паровоз»; [паровоз] «міг нищечком підкрастися,… поставити на землю»;
• метафора: [паровоз] «мчатися, по-молодецьки жбурляючи шапки диму, зачахкати трубою»;
• порівняння: «нищечком, як довга чорна щука», «зачахкати…, мовби зареготавши».
7 Уривок, у якому Климко думає посадити дерево на могилі дядька Кирила:
«Посадимо із Зульфатом вишню над ним, — думав Климко, уткнувшись головою в коліна. — Весною вона біло цвістиме, влітку ягідьми блищатиме, шпаки налітатимуть... А восени встелятиме могилу червоним листям з усіх боків...»
Ці міркування характеризують хлопчикову вдячність та пам'ять. Поетичності цим рядкам, на мою думку, надає глибокий символізм: могила, вишня, білий цвіт, червоний лист, приліт птаха, які характерні для народної творчості.
8 З пробитого мішка тоненькою білою цівкою потекла сіль, а не посипалася на дорогу, бо куля пробила мішок із сіллю та харчами від тітки Марини. «Пляшка молока, що якимось дивом не розбилась, як упав з вагона» теж була пробита кулею.
9 Сюжетний елемент, ілюстрований наприкінці повісті, називається розв’язкою. На мою думку, художникові вдалося передати весь біль і гіркоту за Климка. Попереду впав хлопчик, недалеко від нього лежить торбинка. На передньому плані полонений утікач з осудом та ненавистю оглядається у бік убивць безневинної дитини.
10 Паралелі між особистим життям автора й сюжетом твору: у воєнний час одинадцятилітнім хлопцем повертався від тітки з Донбасу на рідну Полтавщину
11. Заголовок до кожного розділу повісті Гр. Тютюнника «Климко»
12 Якби ви могли змінити події наприкінці твору, то як би вони розвивалися далі? Власна кінцівка до повісті «Климко»
13.1 На мою думку, найбільш вражаючою є кінцівка твору. Коли подолавши усі незгоди, зі сіллю та харчами уже майже дома трагічно гине головний герой, а до нього біжить друг Зульфат. Така неочікувана кінцівка застерігає від війни, що краде дитинство та обриває життя.