БАЛАДА ПРО СОНЯШНИК

В соняшника були руки і ноги,

Було тіло, шорстке1 і зелене.

 

Він бігав наввипередки з вітром,

Він вилазив на грушу,

І рвав у пазуху гнилиці2,

І купався коло млина, і лежав у піску,

І стріляв горобців з рогатки.

Він стрибав на одній нозі,

Щоб вилити з вуха воду,

І раптом побачив сонце,

Красиве засмагле сонце, —

В золотих переливах кучерів,

У червоній сорочці навипуск,

Що їхало на велосипеді,

Обминаючи хмари на небі...

 

І застиг він на роки й століття

В золотому німому захопленні: —

Дайте покататися, дядьку!

А ні, то візьміть хоч на раму.

Дядьку, хіба вам шкода?!

 

Поезіє, сонце моє оранжеве!

Щомиті якийсь хлопчисько

Відкриває тебе для себе,

Щоб стати навіки соняшником.

 

2. Шорсткий – який має нерівну, шкарубку поверхню; шершавий, шерехатий.

1. Гнилиця – пригнилий плід дикої груші

 

Рід літератури: ліро-епос

Жанр: балада (модерна)

Рік написання: 1962

Збірка: «Соняшник» (1962)

 

Тема: розповідь про хлопчика-соняшника, який зустрівшись із поезією-сонцем, завмирає перед її величчю і стає митцем-соняшником.

Провідний мотив: уміння людини побачити красу в повсякденності  
Ідея: уславлення поетів, котрі виросли на національних коренях, возвеличення ролі поезії в житті людини

Головна думка: «поезіє, сонце моє оранжеве!».

Проблематика: талант і посередність, єдність краси тілесної і духовної, роль поезії в житті людини, уміння бачити прекрасне.

 

Художні засоби.

Епітети: «тіло шорстке, зелене», «бігав навипередки», «красиве сонце», «золотих переливах», «червоній сорочці», «золотому німому захопленні», «сонце моє оранжеве».

Уособлення: «В соняшника були руки і ноги, було тіло…, вилазив…, рвав…, купався…, стріляв … з рогатки, стрибав», «засмагле сонце», «сонце … в переливах кучерів, у … сорочці… їхало на велосипеді».

Метафора: «поезіє, … щомиті … хлопчисько відкриває тебе для себе, щоб стати навіки соняшником»

Гіпербола: «І застиг він на роки й століття в … захопленні».

Риторичне звертання: «Поезіє, сонце моє оранжеве!», «Дайте покататися, дядьку!»

Риторичне запитання: «Дядьку, хіба вам шкода?!»

Повтори (анафора): «Він …», «І …»

Інверсія: «В соняшника були руки і ноги, Було тіло, шорстке і зелене»

Алегорія: соняшник і сонце (митець і поезія)

Метаморфоза: соняшник–хлопчик — соняшник-митець, сонце-дядько — поезія.

Символи: соняшник (енергія, людський потенціал), сонце (відродження), в золотих переливах кучерів (образ ангелят на іконах), червона сорочка (творче натхнення), небо (духовність), хмари (духовні перешкоди).

Кольористика: зелений (юність, бадьорість), золотий (духовне багатство), червоне (творче натхнення), оранжеве або жовтогаряче (життєдайність).

 

Композиція вірша.

Зав’язка: соняшник перевтілюється в хлопчика («В соняшника були руки і ноги,

Було тіло, шорстке і зелене»).

Розвиток дії: хлопчик-соняшник живе звичайним життям дитини («Він бігав…, вилазив…, рвав…, купався…, лежав…, стріляв … з рогатки, стрибав….»). Напевно, так буденно пройшло би все його життя, але він зумів побачити прекрасне («І раптом побачив сонце, Красиве засмагле сонце»). Одухотворене сонце-дядько  стало дивовижним видінням для хлопчика («У червоній сорочці навипуск, Що їхало на велосипеді»).  

Кульмінація: потрясіння від побаченого, як розуміння того, що зустріч з прекрасним – це назавжди («І застиг він на роки й століття В золотому німому захопленні»).

Розв’язка: хлопчик просить дядька-сонця покататися хоча би на рамі його велосипеда «Дядьку, хіба вам шкода?!». Звичайно, він йде назустріч зацікавленому  хлопчику-соняшникові, бо стає для нього поезією-сонцем, що зробить з нього митця-соняшника («Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе, Щоб стати навіки соняшником»). Отже, сонце – зірка,  що дає життя, а поезія – зірка, що творить духовне життя.

 

Віршовий розмір: верлібр.

 

Незвичайне, що можу помітити в «Баладі про соняшник»

   У творі, як жанрі балади, звичайно, наявна метаморфоза. Проте, на мою думку, незвичність у тому, що вона є подвійною: спочатку ліричний герой-соняшник перетворюється на життєрадісного хлопчика, який відкрив для себе красу поезії, а, долучившись до духовної скарбниці, знову стає соняшником, але митцем, закарбовуючи свій вибір у фольклорному символізмі.  

 

Доведіть, що «Балада про соняшник» — модерний твір.

Відгук на баладу про «Соняшник» Івана Драча