Рано-вранці стала

Та дивлюсь в вікно

Й дуже здивувалась

Звідки ж є воно ?

Білим – білим пухом

Вкрилося усе.

Це велика хмара

Сніг нам принесла.

А я так зраділа,

Що зима прийшла.

Усіх розбудила.

Ура! Ура! Ура!

Ніхто не розумів,

Що це воно таке?

А я собі кричу:

«У нас зима вже є !»

Скоро розвиднілося

і ми пішли туди,

де є найбільше снігу,

кататися з гори.

У нас є теплі шубки

І гарні шапочки,

М’якенькі рукавиці

І модні чобітки.

А також взяли саночки,

Мчимо на них униз…

Ялиночки, мов панночки,

Махають нам услід.

Та час швидко пролинув,

і змушені були

ми всі піти додому.

Та дуже вже сумні.

Та день цей – не один,

бо інший йде за ним.

Ми підемо гулять,

й не будем сумувать.

Дивлюсь я у віконечко

й сама собі кажу:

- Не гріє взимку сонечко

ласкавим нас теплом.

Дивлюсь я у віконечко

кажу собі сама :

- На тепле, гарне літечко

не схожа ця пора !

Дивлюсь я у віконечко

Та не сумую я,

Бо зимонька чудова

Для дітвори пора !