Жила собі цариця.

Славна була дівиця.

Всі її любили

І віддано служили.

Панувало там добро,

Ніде горя не було.

Про неї день у день

Народ співав пісень.

В іншім царстві жив король,

Побачив її в один день.

Захотів царицю зустріти,

З нею поговорити.

І вирушив за нею

До царства чужого,

Ні на що не зважаючи,

Чужих людей ображаючи.

Перейшов йому дорогу

Старець із бородою

- Подай мені грошей,

будь-ласка, мій королю.

І змилувавсь над ним,

І дав йому грошима.

Старець сказав йому:

За твою щедрість неодмінно,

Допоможу тобі з царівною.

Король дуже здивувавсь,

Звідки дідок про усе дізнавсь.

З царівною повертався

Та недовго утішався

Щастям, рушив на війну.

Про країну він не дбав,

Поборами обкладав.

А як тільки повернувсь,

У палац мерщій помчав.

Як приїхав, сказав: «Ні,

Хтось царівну вкрав вночі.»

На троні лише записка

Залишилася сумна.

Король її прочитав

І від горя заридав…

Звідкість старець давній

Взявсь і сказав такі слова:

-Ти прийшов, її нема.

А вона була сумна

Бо у царстві, у твоїм,

Де добра нема зовсім.

Важко жити та творити…

І сумні мешкають люди…