Якось ми із сестрою зайшли до старезного, темного лісу. А там відбулася дивна пригода. Саме після неї сестра позбулася одної поганючої риси характеру.   

   А все починалося так. У старезному лісі довкола росли густющі дерева. Їхні широчезні гілляки розступалися і вказували нам шлях. Так ми дійшли до невеликої галявини. На ній цвіли різнобарвні квіти, а над ними літали кольорові метелики і птахи. Ах! Яка краса! Я милувалася чудовою галявиною.  Раптом появився зелений круглий дідуган. Його коротка борода також була зелена. Але він не був страшезним, бо дивився на нас добрими очима. Я одразу впізнала цього доброго весельчака. То був Ах! Про нього мені розповідала бабуся. Казала, що я весела і добра, як Ах.  

    Аж тут сестра побачила величезний пеньок. Ох! Ох – то її улюблене слово!  Не встигла сестра присісти відпочити, як раптом появився ще один дідуган. Невисокий на зріст, також увесь зелений. Навіть довжелезна борода була зеленою. А спідлоба на нас дивилися його злі очиська. Він був схожим на злющу звірюку. Так! Так! Я впізнала цю казкову істоту. Про неї  мені також розповідала бабуся. То був злющий Ох!

    Під пеньком він мав підземне царство. Туди забирав тих людей, від яких чув охання. Він вирішив забрати у своє царство і мою сестру. Але за неї одразу заступився добрий весельчак Ах. І на прекрасній галявині почався двобій добра і зла. Ми всім серцем бажали, щоб переміг Ах. І небо почуло наші прохання! Переможцем став веселий Ах. І злющий-презлющий  Ох зник під своїм пеньком.

   Так ми були врятовані! І саме від того часу моя сестра перестала охати. Стала веселою і доброю, як Ах.

(Р. Дар)