...

       Це було вісімнадцятого грудня минулого року. Пізно ввечері я поверталася з гуртка. Біля будинку побачила дуже великі  сани. Був тут і дідусь невеликого зросту з білою бородою. Лице  його світилось якоюсь дивною добротою. Я була вже зовсім поруч від свого дому, тому, попри усі заборони не розмовляти з незнайомими людьми, трохи сповільнила свій хід.

 - Звідки так пізно йдеш, мила дитино?

- Повертаюся зі заняття гуртка. Ми готуємось до виступу, тому сьогоднішня репетиція зайняла значно більше часу.

- Знаю, що ти активна та творча. А таких дітей я ніколи не залишаю без подарунків.

- А хто Ви, дідусю? Подарунки чемним дітям носить тільки Святий Миколай. Невже я бачу Святого Миколая?

- Так. Ти впізнала мене.

- Дідусю, Ви живете далеко у небі, тому як можете знати, що роблять діти на землі, чемні вони чи не дуже?

- Пам’ятай, люба дитинко, що кожен з вас має Ангела-охоронця. Він усе бачить, усе знає, навіть уві сні інколи від поганого застерігає.

- А як Ви знаєте які подарунки ми хочемо дістати?

- Я вмію бачити дитячі мрії. Але дітей так багато, що інколи я втомлююсь відгадувати їх. Тоді я зручно сідаю і починаю читати листівки, які діти усього світу пишуть до мене. Листи українських дітей адресуються так: «Для Святого Миколая». Діти різних народів кличуть мене по-різному, але всі знають та з нетерпінням чекають мене .

- Святий Миколай, сьогодні уночі до мене завітаєш?

- Обовязково. Адже я знаю, що ти заслужила омріяний подарунок. Тепер спіши додому. Нехай сьогодні присниться тобі  цікавий сон, а під подушкою чекатиме від мене бажаний подарунок. На добраніч!

- Доброї ночі!

- До зустрічі!

 

...