Колись, давним-давно, трапилась одна пригода. Мало Ясне Сонечко багато-багато Сонячних зайчиків. Та один серед них був дуже допитливим. Усе його цікавило. Що? Де? Коли? Одного разу втомилося Ясне Сонечко відповідати на ці запитання. Вирішило відправити свого допитливого Сонячного зайчика на Землю. 

   Приземлився Сонячний зайчик на невеликій галявині серед Рідного бору. Хочу додати, що той день був останнім днем літньої пори. Прощалась до наступного року Літня володарка. День видався напрочуд спекотним, тому порожньою була сонячна галявина. Лісові мешканці поховалися хто-куди у свої холодки. Вирішив Сонячний зайчик познайомитися з ними. Стрибнув він у один холодок і звірі геть звідти повтікали. Стрибнув у інший, знову те ж саме. Стрибав-стрибав, уже й втомився, а ще ні з ким не познайомився. Сів на пеньок і заплакав. 

   А поблизу того пенька відпочивало у холодку під кущем маленьке Зайчатко. Почуло той плач, та й питає:

– Хто ти такий? Чому плачеш?

– Я сонячний зайчик. Один день тут, та ніхто не хоче знайомитись зі мною. 

– Я теж зайчик. Тільки звичайнісінький заєць-русак. Ось і познайомились.

– Усі втікають від мене. Невже я такий поганий?  

– Подивись на мене. Усі звірі мають хутро. Бачиш я в сірій шубці. Хоч вона тонша, ніж зимова, проте у такий спекотний день, як сьогодні, у ній теж дуже гаряче. Ось тому ми поховалися. У холодку нам дуже добре. Від того, що ти дуже яскравий та теплий, зникає наш холодок. 

   Сонячний зайчик, сидячи на пеньку уважно слухав Зайчатка-русака, котрий заховався під кущиком за пеньком. Швидко настав вечір. Непомітно Ясне Сонечко  забрало цього Сонячного зайчика додому. 

   А вдома Сонячному зайчику ніколи було ставити запитання. Він розповідав усій сонячній родині про Зайчатка-русака, Рідний бір.  

   Сонячному зайчикові дуже прикро стало, що він раптово зник із галявини. На другий день він просить Ясне Сонечко:

– Відправ мене знову до Рідного бору. 

– Добре, тільки ненадовго.

  Саме цього дня на Землю ступила нова пора. Напустила осінньої прохолоди Осіння володарка. Від несподіванки не спішать мешканці виходити зі своїх сховок.    

   Радісно поспішив Сонячний зайчик до свого земного друга. Тепла усмішка зігріла Зайчатка-русака. Потім друзі разом навідалися до кожного мешканця Рідного бору. Сонячний зайчик зігрівав їх теплою усмішкою, вітав з новим днем. Звичайно, кожен хотів стати його новим другом. Через деякий час Сонячний зайчик знову непомітно зник.   

    З того часу кожного ранку приходить до усіх з першим сонячним промінчиком Сонячний зайчик. І настає новий день.