Якось летіла одна пташка через ліс з ягідкою горобини. На узліссі зустріла в небі ключі журавлів. Заговорила до перелітних птахів, а з роззявленого дзьоба випала ягідка. Не стала розшукувати поживу, дуже хотіла дізнатися більше про нових знайомих.

   Життєдайна земля-матінка прийняла маленьку червону ягідку. Навесні пробився паросток. З кожним місяцем деревце росло все вищим і вищим. Напував веселий дощик, гріло ласкою жовтогаряче сонечко, ще й подружився вітер-пустунець з горобиною.

    Уже вперше перецвіла ніжним білим цвітом горобина на узліссі. Щоб розважити її, прилетів вітер-пустунець. Потім ще і ще прилітав до горобини. Для нього серед зеленого листя дрібні ягоди в кетягах усе більше наливалися жовтогарячим рум'янцем. На невидимій гойдалці розгойдував веселий вітер подругу. Червоне намисто теж погойдувалося, скликаючи в гості птахів. Проте не спішать пернаті до горобини, коли довкола доволі поживи.

    Незабаром відлетіло красне літечко. Попрощався з горобиною вітер-пустунець. Уже осінь-малярка багрянить та зриває листя на деревах. Дужий вітер у всі шпарки заглядає. Пташки в купки збираються, в пір’ячко зариваючись. Де поживу дістати? Не минає горобину дужий вітер, натрусить червоних ягід на почорнілу землю, а для пташок готова пожива. Щедрій горобині теж веселіше стає в похмурі осінні дні. Незабаром і похмура осінь відлетіла.

    Уже лютує хуртовинами зима. Біла пелена землю вкрила. Міцний мороз кує лід з води на водоймах. Дуби, липи, берези заснули в спокої до весни. Тільки горобина на узліссі не може спати. Хто, як не вона, пернатим зимувальникам допомагати буде? Після морозу її ягоди уже не такі гіркі. Вони особливо смачні для зимуючих птахів.  

   Отак з року в рік підгодовує щедра горобина різних пташок: синичок, снігурів, горобців, дроздів, омелюхів і навіть голубів.