Стояв холодний зимовий вечір. За вікном кружляла заметіль. На вулиці не було ні душі.

   Тільки одна дівчинка самотньо стоїть край вікна і ніби когось чекає. Когось, надзвичайно щедрого і милосердного. Звісно, святого Миколая, який виконує заповітні бажання. На жаль в її очах видніється лише  смуток. Здавалося, усі мають радіти приходу святого Миколая, але це було не так. Нещодавно батько дівчинки поїхав на війну. Вона знає які небезпеки чатують на нього і дуже переживає. Щовечора дівчинка молиться край вікна до Бога, щоб її батько повернувся додому живий. Так само, як зараз. Вона ще довго стояла і дивилася «чи не йде її батько». Згодом із втоми все ж  лягла у ліжко й заснула.

   Наступного дня, коли дівчинка прокинулася, вона не шукала подарунків, як інші діти, а стояла край вікна в задумі. Та раптом від дверей долинув якийсь звук. Такий тихий та ніжний. Дівчинка схопилася та помчала до них. Прочинила двері. Її  здивуванню та радості не було меж. На порозі стояв батько у військовій формі. Вона притислася до його грудей, з її очей  хлипнули сльози. Його приїзд - це найкращий сьогодні для неї подарунок. (Барна Н.)