Інші завдання дивись тут...

ЕРИТРОЦИТИ (від грец. erythros [еритрос] – червоний; cytos [цитос] - клітина) — червоні кров'яні гільця, що здійснюють дихальну функцію. 

БУДОВА ЕРИТРОЦИТІВ. 

У крові людини еритроцити мають здебільшого форму двовгнутого посередині диска, яка збільшуючи поверхню еритроцита, забезпечує транспортування більшої кількості О2 та СО2 (основна кількість СО2 переноситься плазмою крові). 

Площа його поверхні становить близько 145 мкм2. Завдяки великій кількості та специфічній формі загальна площа всіх еритроцитів у крові людини становить 3200 м2.

Еритроцити утворюються в червоному кістковому мозку з особливих клітин – еритробластів, їхнє ядро під час дозрівання еритроцита замінюється дихальним пігментом – гемоглобіном.

Зрілий еритроцит крові людини не має ядра.

Зовні еритроцит має плазматичну мембрану, яка є проникною для кисню та вуглекислого газу. 

Всередині майже повністю заповнений білковою речовиною - гемоглобіном (НЬ), яка здатна зв'язувати кисень або вуглекислий газ..

Будова молекули гемоглобіну.

Молекула гемоглобіну (НЬ) має сфероподібну форму.

Складається з білка (глобіну) та небілкової залізовмісної сполуки (гема). Гем — це сполука, яка містить чотири атоми Феруму і летко сполучається з киснем, що зумовлює здатність гемоглобіну переносити кисень. У спеціальних заглибленнях на поверхні молекули гемоглобіну розміщуються чотири молекули гема. 

Еритроцити — це клітини крові, основна дихальна функція яких полягає у транспортуванні кисню та вуглекислого газу, що зумовлене особливостями їхньої будови.

Дихальна функція еритроцитів: одна молекула гемоглобіну може зв'язати 4 молекули кисню, тому що гем містить 4 атоми Fe(II), саме завдяки цій властивості гемоглобіну всі тканини організму забезпечуються киснем.

ГРУПИ КРОВІ — це ознаки, що пов'язані з біохімічними властивостями крові й зумовлені спадковістю. 

У плазматичній мембрані еритроцитів наявний набір певних речовин білкової природи (на сьогодні відомо понад 250), які зумовлюють специфічні властивості крові й вибірково в різних комбінаціях притаманні лише певним групам людей. Набір еритроцитарних білків для кожної людини є індивідуальним, успадковується від батьків, не змінюється протягом життя. 

Ці речовини позначаються латинськими літерами: А, В, D, s, с та ін. 

За характером впливу на властивості крові об'єднуються в певні системи. 

Вивчено близько 30 таких групових систем крові, які ґрунтується на наявності в крові антигенів. 

Антигени — специфічні речовини, переважно білкової природи, які спричиняють реакцію імунної системи й дозволяють розрізняти кров людей за певними ознаками. 

ГРУПОВА СИСТЕМА АВ0 спричиняє дуже сильні реакції під час переливання крові.

Об'єднує еритроцитарні білки аглютиногени А і В (містяться у плазматичній мембрані еритроцитів) та білки аглютиніни α (альфа) і β (бета), що містяться у плазмі крові.  

У крові однієї людини ніколи не трапляються водночас аглютиноген А і аглютинін α, аглютиноген В і аглютинін β, тому власні еритроцити не склеюються.

У людини, еритроцити якої містять аглютиногени А, у плазмі обов'язково є аглютиніни β, а в людини, еритроцити якої містять аглютиногени В, у плазмі обов'язково є аглютиніни α.

Аглютиногени А і В можуть існувати незалежно один від одного, тому чотири можливі їх комбінації з аглютинінами лежать в основі чотирьох груп крові 

Більшість людей мають І або II групу крові, а найменше поширена IV група.

Аглютинація – склеювання еритроцитів, коли в крові зустрічаються аглютиноген А і аглютинін α, або аглютиноген В і аглютинін β.  

Значення відкриття групової системи АВ0: 

• дало можливість зрозуміти такі явища, як сумісність і несумісність крові;

• успішні результати під час переливання крові.

Подвійний метод, або перехресна реакція – лабораторний метод визначення належності до певної групи крові за системою АВО шляхом ідентифікації аглютиногенів і аглютинінів.

Донори — це люди, які добровільно дають частину своєї крові для переливання іншій (реципієнту) чи для приготування лікувальних препаратів, тобто у них  беруть кров (здорові люди віку 18-60 років, у дорослої людини без шкоди для її здоров'я за один раз можна взяти 200 мл крові).

Реципієнти – люди, котрим переливають кров або її компоненти.

Донорська кров – кров, взята в донорів, яку консервують методом додавання до неї спеціальних хімічних речовин, що запобігають її зсіданню, для тривалого збереження.

Переливання крові — це метод лікування хворих, в основі якого лежить трансплантація (від лат. transplantatio [трансплантатіо] — перенесення) рідкої сполучної тканини людини — крові. Традиційно вважають, що переливання крові — це введення з лікувальною метою в кровоносні судини хворого крові або окремих її компонентів (еритроцитів, лейкоцитів чи тромбоцитів, плазми, білків плазми, сироватки тощо).

Групи крові людини та можливі варіанти її переливання

 Переливання крові.

ГРУПОВА СИСТЕМА РЕЗУС (Rh) спричиняють несумісність крові при переливанні або несумісність крові матері та плода під час вагітності.

У більшості людей на поверхні еритроцитів є спеціальний антиген — резус-фактор (Rh).

Система резус (Rh) об'єднує шість еритроцитарних речовин — D, С, Е, d, с, е. 

Резус-фактор – аглютиноген D еритроциту, який проявляє найсильнішу дію, вперше був знайдений в крові мавпи (макаки резус). 

Резус-позитивна кров (Rh+) – кров, яка в еритроцитах містить аглютиноген резус-фактор. 

Резус-негативна кров (Rh-) – кров, яка в еритроцитах не містить  аглютиноген резус-фактор. 

За можливими комбінаціями резус фактора та груп АВ0 розрізняють 8 груп крові: І(Rh+), ІІ(Rh+), ІІІ(Rh+), IV(Rh+),І(Rh-), ІІ(Rh-), ІІІ(Rh-), IV(Rh-). 

Резус-конфлікт.

Висновок: кожній людині слід знати групу своєї крові та наявність чи відсутність у ній резус-фактора.

Інші завдання дивись тут...