Інші завдання дивись тут...

МОЗОЧОК. 

У новонародженої дитини (вона ще не робить складних рухів) вага становить 1/17 маси всього головного мозку. 

У дорослої людини мозочок становить 1/8 маси головного мозку.

Маса мозочка 1/10 % від маси головного мозку, приблизно становить 120 — 150 г.

Мозочок другий за розміром (після великого мозку) відділ головного мозку.

Поверхня мозочку у дорослої людини складає в середньому 850 см2.

Назва цього відділу відображає його схожість із переднім мозком.

Точність і координованість рухів під час письма, рухів піаніста, фігуриста або футболіста — усе це прояви діяльності розвиненого мозочка.

Розташування: над мостом та довгастим мозком.

Будова.

Складається з двох півкуль, сполучених так званим черв'яком, тому його часто називають малим мозком. 

Поверхня мозочка вкрита сірою речовиною, що формує кору зі звивинами.

У товщі півкуль і черв'яка міститься біла речовина.

У білій речовині є скупчення сірої речовини — ядра, які отримують інформацію, що стосується рухів, зі спинного мозку, від кори великих півкуль, таламуса, стовбура головного мозку й РФ (зорову, слухову, рівноваги). 

З рецепторами та робочими органами безпосереднього зв'язку мозочок не має. Він сполучений зі спинним мозком стовбуром головного мозку, переднім мозком.

Має три пари ніжок (нижні, верхні та середні), цими провідними шляхами (чутливими і руховими нейронами) мозочок зв'язаний з довгастим мозком, мостом, середнім мозком, а через міст – з корою великого мозку. 

Сигнали з мозочка спрямовуються до кори великих півкуль, до стовбура мозку, а з нього — до мотонейронів спинного мозку.

Функції мозочка: 

• рефлекторна,  а саме безумовно-рефлекторне регулювання координації рухів (погодження різних рухових актів, адаптація рухових реакцій до умов навколишнього середовища) та регуляція м'язового тонусу (підтримування рівноваги та пози тіла).

Значення мозочка.

По провідних шляхах у мозочок надходить інформація (від м'язів, сухожилків, суглобів, вестибулярного апарату органа слуху, рухових центрів кори головного мозку); формуються програми регуляції пози та координації точних довільних рухів корою великих півкуль (програми таких рухів створюються за участі кори головного мозку, а зберігаються в корі мозочка, який контролює правильність їх виконання); передається низхідними шляхами до рухових нейронів спинного мозку.

Наслідки порушень функції мозочка:

• втрачається здатність до точних, узгоджених рухів (не можуть, наприклад, засилити нитку у вушко голки);

• втрачається здатність до збереження рівноваги тіла (хода непевна, рухи рук і ніг під час ходіння незграбні, іноді різкі, розмашисті);

• дуже швидко настає втома, бо знижується тонус і сила м'язів. 

Перевірка функціонування мозочка: пальцево-носова проба, коли треба із заплющеними очима доторкнутися пальцем до носа (здорова людина без будь-яких зусиль виконає цю вправу, хоча в ній беруть участь 33 м'язи).

 

 

ПРОМІЖНИЙ МОЗОК.

Розташування: між стовбуром головного мозку й великими півкулями, саме над ним міститься великий мозок.

Центри та нерви: складається зі зорових горбів  (таламуса), підгорбової ділянки (гіпоталамуса), шишкоподібного тіла (епіфіза).

Будова.

ТАЛАМУС (зоровий горб) – підкорковий центр усіх видів чутливості, крім нюхової (збирач інформації про всі види чутливості, головні розподілювачі чутливих нервових волокон, що передають імпульси від усіх рецепторів, крім нюхових, до кори великого мозку, містяться центри больової чутливості). 

Нейрони таламуса не тільки передають інформацію до кори півкуль великого мозку, а й проводять її первинний аналіз (саме тут визначається, які із зорових сигналів є важливими і заслуговують на увагу, сигнали аналізуються і сортуються: окремі з них гальмуються, інші — пропускаються, деякі — підсилюються).

Будова таламуса: 

• парний орган яйцеподібної форми, який бічною поверхнею зростається з півкулями великого мозку (утворює бічні стінки шлуночка);

• майже повністю сформований із сірої речовини, містить численні ядра сірої речовини (майже 40), які займають основну масу проміжного мозку та мають зв'язки з ядрами інших відділів та корою великого мозку.

Ядра таламуса:

• перемикальні ядра — тіла вставних нейронів, що передають збудження від рецепторів у відповідну ділянку чутливої кори;

• асоціативні ядра - ядра, де відбувається первинний аналіз і синтез інформації (отримують збудження від різних перемикальних ядер, відбирають найсильніші й найважливіші та надсилають їх до асоціативних зон кори великих півкуль);

• неспецифічні ядра отримують постійну інформацію від усіх рецепторів і надсилають збудження до всіх відділів кори великих півкуль, підтримуючи її активний стан, тобто належать до ретикулярної формації проміжного мозку.

Функції таламуса:

• рефлекторна (містить підкіркові центри обміну речовин, теплорегуляції, відповідає за інстинктивні реакції: харчові, оборонні та містить центр больової чутливості;

• провідникова (сигнали від органів чуття таламус передає у сенсорні зони кори, крім нюхової, великих півкуль та доправляється до гіпоталамуса). 

Значення таламуса: відповідає за емоційну регуляцію й пам'ять, бере участь у регуляції інстинктивної поведінки, психічних реакцій, зміні сну й активності.

ГІПОТАЛАМУС — вищий підкірковий центр регуляції роботи внутрішніх органів, що узгоджує їхню діяльність зі станом активності організму та продукує низку гормонів. 

Розташований унизу таламуса, утворює дно третього шлуночка головного мозку.

Гіпоталамус ніжкою з'єднаний з гіпофізом (найважливіша залоза ендокринної системи), утворюючи гіпоталамо—гіпофізарну систему, саме завдяки поєднанню гіпофіза з гіпоталамусом відбувається взаємозв'язок нервової та ендокринної систем організму в регуляції його функцій. 

1) Гіпоталамус отримує інформацію від рецепторів внутрішніх органів, а також від власних рецепторів, розміщених на дні третього шлуночка: температурні, хімічні, осмотичні рецептори. 

2) У товщі білої речовини гіпоталамус містить кілька десятків ядер сірої речовини. Аналізуючи інформацію, структури гіпоталамуса визначають характер і ступінь порушення гомеостазу. 

3) Через автономну нервову систему та залози внутрішньої секреції здійснюється регуляторний вплив на діяльність внутрішніх органів, спрямований на поновлення показників гомеостазу.

Ядра гіпоталамуса, отримуючи інформацію від рецепторів кровоносних і лімфатичних судин, визначають характер та ступінь порушення гомеостазу й за допомогою нервових та гуморальних механізмів виливають на виправлення ситуації:  

• Нейрони одних ядер чутливі до хімічного складу крові й здатні фіксувати його зміни.

• Друга група ядер одержує від структур головного мозку інформацію про їхній стан. 

• Третя група ядер (центр гомеостазу) порівнює всі ці сигнали з еталонами гомеостазу, здійснює гормональну й нервову регуляцію роботи внутрішніх органів (надсилає гуморальні сигнали до гіпофіза — головної залози внутрішньої секреції та нервові імпульси до центрів стовбура і спинного мозку). 

Ядра гіпоталамуса формують центри: голоду — насичення, спраги — питного задоволення, терморегуляції, регуляції сну — неспання, регуляції водно — сольового балансу, обміну речовин, температури тіла, руху крові судинами тощо.

Функції гіпоталамуса:

• рефлекторна (бере участь у регуляції обміну речовин, температури тіла, діяльності травної та серцево-судинної систем).

Значення гіпоталамуса: вищий центр вегетативної регуляції в організмі, що забезпечує підтримку гомеостазу, бере участь у формуванні таких відчуттів, як голод, спрага, пристрасть і відповідної щодо їх задоволення і пристосувальної поведінки.

ЕПІТАЛАМУС знаходиться над таламусом і містить шишкоподібне тіло — епіфіз - найменш вивчену залозу ендокринної системи.

Інші завдання дивись тут...