Для сприйняття зорової інформації око людини має дві системи: оптичну та світлосприймаючу.
Від предметів на відстані більше 6 м в око надходять майже паралельні промені, а від ближчих предметів, навпаки, промені розходяться. Щоб добре бачити різні предмети і сфокусувати світло на сітківці, промені необхідно заломити.
Оптична система ока подібна до двоопуклої збиральної лінзи, оптична вісь якої перетинає задню стінку сітківки: світлові промені від предметів заломлюються, проходять через усі структурні елементи оптичної системи й забезпечують дійсне зменшене перевернуте зображення цих предметів на сітківці.
Структурні частини оптичної системи ока: прозорі середовища — рогівка, водяниста волога передньої й задньої камер, кришталик та склисте тіло, причому найважливішу роль у заломленні світла відіграють рогівка й кришталик.
Функція оптичної системи ока: світлові промені від предметів, потрапивши в око, заломлюються, проходять через усі структурні елементи оптичної системи й забезпечують дійсне зменшене перевернуте зображення цих предметів на сітківці.
Шлях світлового променя:
Рогівка —► зіниця —► передня та задня камери ока (заповнені водянистою вологою) —► кришталик —► склисте тіло.
Світлосприймаюча система ока сприймає світло та колір.
Світлосприймаючу систему ока складають фоторецептори: палички та колбочки сітківки ока.
Зв'язок оптичної та світлосприймаючої систем: оптична система спрямовує промінь світла на світлоприймаючу частину ока — сітківку, де фоторецептори сприймають світло та колір.
Реальне зображення предметів формується в зорових центрах кори головного мозку.
МЕХАНІЗМ БІНОКУЛЯРНОГО ЗОРУ.
Механізм бінокулярного зору — це рефлекторне злиття зображення, що виникає внаслідок одночасного збудження фоторецепторів обох очей.
Шляхом обертання очних яблук осі зору лівого і правого ока на фокусується погляд на предметі та знімається ефект сліпої плями, що лежить в основі стереоскопічного зору.
Якщо звести осі зору на близький предмет, то далекий при цьому буде роздвоюватися.
Значення бінокулярного зору: забезпечує чітке об'ємне сприйняття предмета та точніше визначення відстані до нього в просторі.
Окомір – важлива особливість зору визначення відстані до об'єкта, на який спрямовано зір. Правильний окомір не є спадковим, а виробляється протягом усього життя в результаті постійних тренувань, відіграє особливо важливу роль у житті людей певних професій: мисливців, пілотів, моряків, художників тощо.
СПРИЙНЯТТЯ ЗОБРАЖЕННЯ ПРЕДМЕТА.
Умова сприйняття зображення предмета: промені світла, відбиті будь-якою поверхнею об'єкта, досягли фоторецепторів сітківки (тому промінь світла проходить через оптичну систему ока).
Зазвичай оптична система ока налаштована на сприймання предметів, що розташовані далеко.
Одночасно бачити з однаковою чіткістю близько і далеко розташовані предмети неможливо, тому в кожний момент часу кришталик ока пристосовується або до ближнього, або до дальнього бачення.
Акомодація – властивість оптичної системи ока створювати чітке зображення предметів, розташованих на різній відстані (пристосування ока до бачення предметів, що розташовані на різній відстані від нього).
Процес відбувається рефлекторно у два етапи.
1) При яскравому освітленні скорочуються кільцеві м'язи райдужки, в результаті чого звужується зіниця, і потік світла зменшується. Це також підвищує глибину різкості. При слабкому освітленні, навпаки, м'язи розслабляються і зіниця розширюється.
2) Основним елементом оптичної системи ока, що забезпечує акомодацію, є кришталик, який має форму двоопуклої лінзи (здатен змінювати свою форму і таким чином фокусувати зображення від предметів на сітківці). Війкові м'язи війкового тіла очного яблука, реагуючи на відстань до об'єкта, автоматично змінюють опуклість м'якого кришталика: для далекого предмета кришталик стає плоскішим (м'язи розслаблюються), а для близького предмета кришталик стає більш опуклим (м'язи напружуються).
Акомодація відбувається безумовно-рефлекторно:
• Коли око спрямоване на віддалені предмети, війковий м'яз розслаблений і акомодація є найменшою.
• Коли відстань між предметом і оком стає меншою, розходження променів відносно оптичної осі збільшується, щоб сфокусувати їх на сітківці, збільшується акомодація кришталика.
Найближча точка чіткого бачення – найменша відстань, за якої на сітківці формується чітке зображення предмета (для підлітків вона становить 7-10 см, з віком вона відділяється, бо здатність фізіологічно знижується здатність кришталика до акомодації).
СПРИЙНЯТТЯ СВІТЛА.
Оскільки імпульс формується коли світловий промінь потрапляє на фоторецептор, механізм сприйняття світла називають фотохімічним.
Здатність ока бачити предмети за освітлення різної інтенсивності, називають світловою акомодацією.
Явище адаптації до темряви: якщо ввечері в кімнаті вимкнути світло, то очам потрібен деякий час, щоб звикнути до темряви (колбочки раптово позбулися яскравого світла, а пігмент паличок ще не активізувався).
Явище адаптації до світла: при переході з темної кімнати в яскраво освітлену, очам потрібен час, щоб звикнути до яскравих кольорів (для колбочок потрібний деякий час, щоб почати сприймати кольорове зображення).
|
Зоровий аналізатор людини працює таким чином, що блимання з певною частотою людина сприймає як неперервний світловий потік. Людина сприймає неперервним світіння звичайної лампочки розжарювання, що блимає 50 разів за секунду (частота змінного струму в мережі становить 50 Гц). Зображення в кінотеатрі також блимає із частотою 48 разів за секунду, тому людина помічає лише незначне мерехтіння. |
СПРИЙНЯТТЯ КОЛЬОРУ.
Фоторецептори реагують на хвилі різної довжини, а обробка їхніх сигналів у центральному відділі аналізатора призводить до виникнення відчуттів, які ми називаємо кольорами.
Первинне розрізнення кольору відбувається в сітківці, але остаточний колір формується вже у вищих зорових центрах.
|
Якщо джерело світла випромінює або предмет поглинає хвилі завдовжки близько до 560 нм, людина бачить світло зеленого кольору або предмет зеленим. Якщо людина бачить предмет червоним, це означає, що хвилі, які він відбиває, мають довжину близько 650 нм. Завдяки кольоровому зору ми сприймаємо випромінювання в діапазоні видимого світла, зазнаючи відчуття кольорів від темно-фіолетового до темно-червоного (райдуги). Коли поверхня предмета поглинає всі світлові промені, незалежно від їхньої довжини, виникає відчуття, що називаємо чорним кольором. Коли поверхня відбиває всі світлові хвилі, незалежно від їхньої довжини, виникає відчуття, що називаємо білим кольором. Суб'єктивною шкалою кольорів у сутінках є різні ступені чорного й білого: чорний — темно-сірий — світло-сірий — білий. |
Кольори сприймають колбочки.
За сприйняттям до кольору розрізняють умовно три типи колбочок: зелені, червоні, сині.
Людина розрізняє багато кольорів завдяки змішуванню трьох основних кольорів у результаті одночасного стимулювання кількох типів колбочок.
Наприклад, жовтий колір ми бачимо, коли активуються переважно «зелені» колбочки, меншою мірою — «червоні», а «сині» не активні, під час збудження всіх колбочок виникає відчуття білого кольору.
Людина розрізняє відтінки кольорів завдяки оптичному змішуванню трьох основних кольорів у різних пропорціях.
СПРИЙНЯТТЯ ПРОСТОРУ.
За допомогою зору людина сприймає рух предметів, може оцінити відстань до них і їхній розмір.
Повертання голови і рухи очного яблука – додаткові процеси для збільшення поля зору, що полегшує сприйняття простору.
Коли дивитись на предмети обома очима (бінокулярний зір), визначення відстані між предметами значно полегшується. Наприклад, з відкритими обома очима легше на відстані витягнутої руки з'єднати два кінці олівців, ніж зі закритим одним оком.
Під час обробки зорової інформації мозком велике значення має оцінка правильного взаємного розташування нерухомого та рухомого предметів, співвіднесення розмірів.
Зорові ілюзії – це спотворення справжньої форми предмета під час сприйняття.
