Загрузка...

Інші завдання дивись тут...

РОЗМНОЖЕННЯ - це збільшення кількості особин будь-якого виду організмів тим чи іншим способом. 

Вегетативне розмноження – вид нестатевого розмноження, що здійснюється частинами тіла та властиве всім групам рослин, а також грибам і бактеріям. Особини, які виникають від одного материнського організму, мають однакові ознаки. 

 

ВЕГЕТАТИВНЕ РОЗМНОЖЕННЯ РОСЛИН  – це розмноження вегетативними органами, їх видозмінами або їх частинами.

Вегетативні органи усіх вищих рослин: корінь і пагін.

Біологічне значення вегетативного розмноження: 

• сприяє швидкому зростанню чисельності виду та його розселенню (з материнського організму утворюються нові, зазвичай численні, дочірні особини, що важливо для видів з коротким періодом життя);

• дає змогу рослинам розмножуватися, коли статеве розмноження неможливе (певні особини зростають відокремлено від інших рослин свого виду).

 

Природне вегетативне розмноження відбувається без участі людини.

СПОСОБИ ПРИРОДНОГО ВЕГЕТАТИВНОГО РОЗМНОЖЕННЯ РОСЛИН:  

• кореневими бульбами (жоржина, пшінка);

• кореневими паростками з додатковими бруньками (малина, вишня, осика,  слива, малина, обліпиха);

• відводками (калина, ліщина, бирючина);

• кореневищами розмножуються багаторічні трави (осот, півники, пирій, м'ята, конвалія);

• підземними бульбами (картопля, топінамбур);

• цибулинами (часник, лілія, тюльпан, гіацинт, нарцис, проліски) або бульбоцибулинами (гладіолус);

• вусами (суниці, перстач, розхідник);

• листками (сенполія, бегонія);

• вивідковими бруньками - спеціалізованими бруньками, з яких розвиваються маленькі рослини з повітряними коренями, які легко опадають, укорінюються в ґрунті і дають початок новим рослинам (каланхое); 

• вивідковими бруньками - повітряними бульбочками, що нагадують маленькі цибулинки, які  утворюються або в пазухах листка (зубниця бульбоносна) або в суцвіттях замість квіток (у культурних сортів часнику);

• паростками стеблового походження з бруньками (верба, тополя, вільха). 

 

Штучне вегетативне розмноження здійснює людина заради задоволення власних потреб: вона відокремлює частину тіла рослини і створює умови для утворення нового організму.

СПОСОБИ ШТУЧНОГО ВЕГЕТАТИВНОГО РОЗМНОЖЕННЯ РОСЛИН (в рослинництві, садівництві, квітникарстві, парковому та лісовому господарствах) для вирощування різних видів культурних і кімнатних рослин:

• стебловими бульбами (картопля, топінамбур);

• вусами (суниця, полуниця);

• цибулинами (цибуля городня, часник, тюльпан, нарциси, проліски);

• кореневими паростками (у садівництві розмножують вишню, сливу, малину);

• поділом чагарників на частини з власними коренями і пагонами та висаджування на нові місця (у декоративному рослинництві розмножують півники, флокси, примули, стокротки); 

• відводками – нижні пагони пригинають до землі й присипають ґрунтом, коли на них утворюються додаткові корені, ці пагони відокремлюють від материнської рослини (смородина, аґрус);

• біотехнологічним методом культури тканин, коли на штучних стерильних середовищах культивують найменші бруньки, отримують і розмножують рослини навіть з окремих клітин, що дозволяє отримувати масовий посадковий матеріал, який не містить небезпечних для рослини вірусів;

• живцювання за допомогою стеблових живців (традесканція, гібіскус,  філодендрон, пеларгонія, виноград, дифенбахія, смородина, верба, аґрус);

• живцювання за допомогою кореневих живців (хрін);

• листковий живець кладуть на вологий ґрунт, через деякий час на листку утворяться додаткові корені, а згодом з такого листка розвинеться нова рослина (сенполія, бегонія, глоксинія);

• щеплення. 

 

ЖИВЦЮВАННЯ.

Живці - це частина вегетативного органа (кореня чи пагона), яку людина відокремлює для вегетативного розмноження. 

Стеблові живці – це безлиста частина пагона з вузлами, міжвузлями та бруньками. 

Листкові живці - це цілі листки або їхні фрагменти.

Кореневі живці – частини бічних коренів завдовжки до 20 см з додатковими бруньками.  

Живцювання. Живці поміщають у воду, вологий пісок, торф, штучне волокно або їх суміші при оптимальних для виду рослини температурі й освітленні. У місці зрізу живця починається інтенсивний поділ клітин, у результаті цього виникає своєрідний наплив — калус, у якому легко розвиваються додаткові корені.

У стеблових живців з утворенням коренів вегетативне розмноження фактично завершується, адже рослина має тоді усі вегетативні органи. 

Відрізають пагін з бруньками – стебловий живець.

У теплому та світлому місці занурюють в посудину з відстояною водою на глибину 1,0-1,5 см.

Кожні три-чотири доби змінюють воду в посудині, доливаючи час від часу воду для підтримки початкового рівня. 

Коли через деякий час з'являться корінці та досягнуть 3-5 мм завдовжки, обережно пересаджують отримані живці з посудини у горщики з супіщаним ґрунтом. 

Висаджені живці накривають скляними банками й витримують на розсіяному світлі доти, доки вони не почнуть рости, потім знімають скляні банки.

Згодом на стеблі з пазушних бруньок виростуть молоді пагони.

У калусі листкового живця спочатку повинні виникнути додаткові бруньки, з них — пагони, на яких утворяться додаткові корені. 

У калусі кореневого живця повинні утворитися додаткові пагони із додатковими коренями. 

 

ЩЕПЛЕННЯ застосовують у садівництві для збереження властивостей сорту.

Підщепа – рослина, до якої прищеплюють частину іншої рослини.

Прищепа – рослина, яку прищеплюють за допомогою окремої бруньки або живцями. 

Щеплення – це приживлення частини вегетативного органа однієї рослини до іншої цілісної рослини при штучному вегетативному розмноженні. 

Прищепу щільно притискають до підщепи зрізами та закривають місце зрізу захищаючи від зміщення, висихання і забруднення під час зростання.

Існує понад 100 способів щеплення, залежно від техніки зрізання живця-прищепи і підщепи та їхнього з'єднання.

Інші завдання дивись тут...

Загрузка...