Ліхенологія (від грец. лейхен - лишайник і логос) - наука, яка вивчає лишайники.
Засновник ліхенології: шведський вчений Архаріуса.
Учені ліхенології України: Окснер А.М., Лазаренко А.С., Макаревич М.Ф. та ін.
ЛИШАЙНИКИ – своєрідні організми, які утворилися внаслідок співжиття грибів із фотозинтезуючими організмами (ціанобактеріями або зеленими водоростями), причому фотосинтезуючі організми лишайника можуть жити самостійно, а всі види грибів зі складу лишайників не можуть жити самостійно і гинуть.
Зазвичай гриб переважає за масою, від гриба залежить зовнішній вигляд тіла лишайника, особливості поширення, гриб утворює плодові тіла, назву лишайники отримують за назвою гриба.
Загальна характеристика лишайників.
|
Ознака |
Характеристика |
|
Кількість видів |
Понад 20 тисяч видів лишайників (понад 150 видів водоростей та ціанобактерій у їхньому складі) |
|
Поширення |
Поширені по всій земній кулі (від холодних арктичних регіонів до спекотних пустель, бо здатні витримувати тривалі періоди несприятливих умов - низьких чи високих температур, посухи тощо, крім забруднення повітря). |
|
Оселяються |
На ґрунтах соснових лісів або на болотах серед мохів (цетрарія ісландська), на стовбурах дерев (пармелія борозенчаста, ксанторія, або настінна золотянка, графіс), на камінні (лецидея заглиблена), постійно або більшу частину року живуть під водою (дерматокарпон річковий), «кочувати» за вітром (аспіцилія їстівна). |
|
Тіло |
Талом, або слань |
|
Ріст |
Ростуть дуже повільно: за рік вони збільшуються лише на декілька міліметрів через часті періоди спокою (при цьому листуваті та кущисті лишайники ростуть швидше, ніж накипні). |
|
Вік |
Живуть довго: десятки та сотні років (довгожитель серед лишайників - ризокарпон географічний може доживати до 4500 років). |
|
Період спокою |
За несприятливих умов (посуха, холод тощо) у лишайників майже повністю припиняються життєві процеси, за сприятливих умов вони знову відновлюють життєдіяльність. |
|
Живлення |
Гриб гіфами вбирає розчинені мінеральні речовини для ціанобактерії або водорості, які за допомогою фотосинтезу утворюють органічні речовини також для гриба. |
|
Розмноження |
Статеве та нестатеве (вегетативне) |
|
Значення у природі |
Роль в ґрунтоутворенні, населяють неродючі території, корм для тварин, індикатори чистоти повітря. |
|
Значення для людини |
Отримують антибіотики, протизапальні препарати, лакмус, фарби, деякі народи вживають у їжу, використовують на корм тваринам, визначають вік гірських порід, використовують в ліхеноіндикації. |
|
Представники |
цетрарія ісландська, пармелія борозенчаста, ксанторія, лецидея заглиблена, дерматокарпон річковий, аспіцілія їстівна, графіс, пельтігера, уснея, гематома, графіс, евернія, рамаліна, пельтигера, лецидея, леканора, калоплака |
|
Лишайники Червоної книги України (27 видів) |
цірцінарія щетиниста, лобарія легенева, уснея флоридейська, кладонія граціозна, лептогіум Бурнета, асахінея Шоландера тощо.
|
БУДОВА ЛИШАЙНИКА.
Вегетативне тіло лишайників називається сланню, або талом.
Слань утворена переплетенням гіфів гриба, які зверху і знизу ущільнюються, формуючи кірку, або коровий шар.
Верхній коровий шар може бути яскраво забарвлений в різні кольори завдяки пігментам, що містяться в гіфах гриба.
Всередині слані гіфи переплетені не так щільно й утворюють його серцевину.
У серцевині лишайника знаходяться клітини водоростей або ціанобактерій – водоростевий шар.
Забарвлення тілу лишайників також надають пігменти симбіотичних водоростей.
Від нижнього корового шару можуть відходити окремі прозорі гіфи, що виконують роль ризоїдів – слугують для прикріплення до поверхонь.
Групи лишайників за особливостями зовнішньої будови тіла (формою слані).
• Накипні лишайники найпоширеніші та нагадують щільну кірку, яка досить міцно приростає до стовбурів дерев, каменів, скель тощо (лецидея, леканора, калоплака, аспіцілія).
• Тіло листуватих лишайників нагадує листкові пластинки з розсіченими чи лопатевими краями, що кріпляться до поверхонь своєю звуженою частиною або гіфами-ризоїдами (паргелія, золотянка, пельтигера).
• Тіло кущистих лишайників нагадує прямі або звислі розгалужені чи нерозгалужені кущики, що кріпляться до поверхонь гіфами-ризоїдами (бородач, кладонія оленяча, уснея бородата, евернія, рамаліна).
Живлення у лишайників відбувається за участю обох організмів:
• Гриб гіфами вбирає та постачає водорості воду з мінеральними речовинами зі субстрату (гіфи здатні вбирати воду з вологого повітря), також гіфи гриба захищають водорості або ціанобактерій від впливу несприятливих умов довкілля.
• Водорості здійснюють фотосинтез і забезпечують гриб органічними речовинами.
Симбіоз гриба та фотосинтезуючого організму зазвичай поєднуються в лишайнику, проте за нестачі поживних речовин гриб може переходити до паразитизму та навіть знищувати клітини водоростей або ціанобактерій.
Способи розмноження.
|
Статеве розмноження. |
Статеве розмноження лишайників забезпечується формуванням особливих спор у мікроскопічних плодових тілах, потрапивши у сприятливі умови, спора проростає (гіфи починають рости в усіх напрямках, коли вони знайдуть потрібний вид водорості чи ціанобактерії, тоді обплутують водорість чи ціанобактерію та утворюють тіло лишайника). |
|
Нестатеве вегетативне розмноження. |
Відбувається ділянками тіла за допомогою: • спеціальних виростів верхнього корового шару, що становлять собою клітини водоростей, які оточені гіфами (сильний вітер, рясний дощ або тварини обламують і поширюють їх); • мікроскопічних кульок зі серцевини лишайника, які складаються з однієї чи декількох клітин водорості, оточених гіфами гриба (після дозрівання вони розривають коровий шар лишайнику і виходять назовні у вигляді порошкоподібного нальоту).
|
ЗНАЧЕННЯ ЛИШАЙНИКІВ У ПРИРОДІ.
• Лишайники разом із мохами утворюють покрив на болотах у тундрі, на пісках у соснових лісах тощо.
• Створюють умови для формування рослинних угруповань у тих місцях, де їх раніше не існувало.
• Оселяючись на скелях, сприяють подрібненню скельних порід та формуванню первісних ґрунтів, на яких згодом оселяються вищі рослини.
• Корм для багатьох видів тварин: комах, копитних тощо (північні олені споживають кладонію оленячу, або «оленячий мох»).
• У пустелях закріплюють піски, гальмуючи наступ дюн на родючі землі.
ЗНАЧЕННЯ ЛИШАЙНИКІВ ДЛЯ ЛЮДИНИ.
• Індикатори чистоти повітря (ліхеноіндикація).
• Їстівні лишайники містять багато вуглеводів і білків (цетрарія ісландська, аспіцілія їстівна, гірофора їстівна).
• З кущистих лишайників деякі північні народи виготовляють борошно та випікають хліб.
• Кормові лишайники вживають тварини (кладонія, або оленячий мох, цетрарія).
• Певні види використовують у промисловості для отримання барвників, лакмусу.
• Мають бактерицидні властивості, тому вважаються традиційними засобами народної медицини при лікуванні застуди та кашлю.
• Сировина для виготовлення лікарських препаратів (з уснеї бородатої одержують дуже цінний антибіотик).
• Хімічні речовини дубового моху використовують у парфумерії як закріплювачі ароматів.
• За допомогою лишайників визначають вік гірських порід або кам'яних будівель.
Лишайники – індикатори чистоти повітря, бо без коренів усі поживні речовини бере з повітря і лише трохи з поверхні, на якій зростає, тому гинуть, коли ж у повітрі багато отруйного пилу, шкідливих речовин (при слабкому атмосферному забруднені зникають кущисті лишайники, при середньому – листуваті, а при сильному – накипні).
Екологічна індикація – метод визначення стану навколишнього середовища за складом живих організмів певної місцевості.
Ліхеноіндикація – метод визначення стану повітря за складом лишайників певної місцевості.
Бактерицидність (від бактерія і лат. цедере - вбивати) – властивість речовин вбивати бактерії.
Талом (від грец. талос - паросток), або слань – тіло, не почленоване на органи.
Симбіоз (від лат. симбіозис - спільне життя), або мутуалізм, – співжиття різних організмів, які приносять один одному користь.
Паразитизм (від грец. паразитос - нахлібник) – організми, які живляться готовими органічними речовинами живих організмів.
Гіфи гриба (від грец. гіфе - тканина) – нитки, з яких утворена грибниця.
Автотрофи (від грец. аутос - сам і трофе - живлення), або фотосинтезуючі організми, - організми, які самостійно виробляють органічні поживні речовини.
Субстрат — це місце прикріплення живого організму, яке може слугувати поживним середовищем.