...

                                     ПРОСТО БАБУСЯ

Награвшись досхочу у м'яча, хлоп'ята зібрались роз­ходитися по домівках. Аж ось Пилипко запропонував пригостити всіх морозивом.

А гроші в тебе є? — поцікавилися друзі.

Навіщо? Морозиво продає моя бабуся. Вона добра. Усім купить.

Подумаєш! — закопилив губу гордовитий Сла­ва. — Он моя бабуся — шофер таксі! Захочу — цілий день на «Волзі» кататимусь.

Диви, як задається! — присоромив його Миколка. Але потім і сам почав хвалитися своєю бабусею.

Один Костик мовчав.

А твоя бабуся хто? — спитали його товариші.

Моя? — перепитав Костя і знизав плечима. — Про­сто бабуся, — стиха промовив він. Він не знав, чим по­хвалитись. Його бабуся дома господарює, обіди готує, панчішки штопає. А ще казки розповідає.

Раптом до хлоп'ят підійшов військовий.

Ану, молодці, де тут дванадцятий номер? — по­спитав він.

Ось тут на розі! А ви до кого?

До Ольги Петрівни.

До Костикової бабусі?

А хто з вас Костя?

Я.

От здорово. Ну, веди, — сказав він весело.

Слідом за ними подалися й Костикові друзі.

Ольга Петрівна, мабуть, у вікно впізнала військового, бо ще з присінка ступила йому назустріч, крикнула:

Сашко!

Олю!

Хлопчики переглянулись здивовані.

Згодом вони сиділи за столом. Ольга Петрівна часту­вала гостя чаєм, а хлоп'ят — цукерками.

Військовий і бабуся згадували про війну. Полковник розповів, як у битві за Київ безстрашна розвідниця Оля, тепер Костикова бабуся, врятувала життя йому, тоді ще - молодому лейтенантові.

Хлоп'ята сиділи мов зачаровані. Вони то полковника розглядали, то на бабусю дивилися. Бабуся порожевіла і немов помолоділа. Тільки її сірі очі застилала волога, а тремтлива рука раз по раз ховала під хустку неслух­няне сиве пасмо. На прощання полковник схилився, поцілував бабусину руку і, хвацько козирнувши, ви­йшов з кімнати.

Хлоп'ята проводжали його аж за ворота. А коли той звернув за ріг будинку, один з них гля­нув на Костю і сказав:

— А говорив, що його бабуся — просто бабуся...

                                     (За М. Стеценком)

1. Хто з дітей хвалився своєю бабусею?

а) Миколка і Костик;

б) Костик, Пилипко, Слава;

в)Слава, Пилипко, Миколка.

2. Хто підійшов до хлопців?

а) Міліціонер;

б)військовий;

в) робочий.

3. Ким у роки Великої Вітчизняної війни була Костико­ва бабуся?

а) Санітаркою;

б)розвідницею;

в) радисткою.

4. Про битву за яке місто згадували ветерани?

а)За Київ;

б) Львів;

в) Харків.

5. До якого жанру можна віднести цей твір?

а)Оповідання;

б) легенда;

в) казка.

6. Чому бабуся хвилювалась, зустрівшись зі старим зна­йомим?

Бабуся хвилювалась тому, що зустріч зі старим знайомим нагадала їй про важкий воєнний час.

7. Що зацікавило хлоп'ят?

Хлопців зацікавило те, що бабуся була розвідницею і врятувала життя військовому.

8. За що потрібно поважати своїх бабусь? Поділись своїми роздумами.

    Бабусь треба поважати. Вони старенькі, мають багатющий досвід. Коли ми станемо такими, теж чекатимемо поваги. Бабусі дуже рідні для нас, онуків. Разом із батьками піклуються про нас. Часто допомагають.

     Дуже добре усім тим, у кого є бабусі.

 

...