Варіант 1

Прочитай уважно текст.            НЕЗВИЧАЙНИЙ ПАЦІЄНТ (Скорочено)

Тетянка сиділа на березі моря й чекала маму. Не­подалік вирував пляж, і їй теж кортіло побовтатись у воді, бо дуже жарко, але без мами вона купатися не хотіла. Не тому, що боялася чи не вміла плавати. Ні. Так у них повелося з першого дня приїзду в санаторій, що купалися вони тільки вдвох.

Тетянчина мама - лікар. Лікар-хірург.

От і сьогодні. Тільки Тетянка з мамою вийшла з їдальні після сніданку, як до них підійшла літня жінка.

- Галино Василівно, чи не змогли б ви подивитись. Щось у мене у правому боці болить. А нашого санатор­ного лікаря кудись викликали.

Мама, звичайно, не відмовилась. Дозволила Тетянці йти до моря, а сама повернулась. Швидше б приходила мама та й собі у воду. Але тут щось трапилося. До берега пливла величезна риба.

- Дельфін! Дельфін! - донеслося з пляжу.

Ось уже його видно до половини. Ось він уже, допома­гаючи собі хвостом, став виповзати на берег. На сухому піску просунувся ще метрів зо два і повалився на лівий бік, відкинувши голову, немов ліг відпочивати.

Тетянка стояла за крок чи два від дельфіна й бачила на боці в нього рану. Дельфін важко дихав і благально дивився на людей блискучими очицями.

- Він поранений! - вигукнув хтось, і люди збуджено загомоніли.

- Треба негайно лікаря!

«Лікаря, лікаря, - забилось у Тетянчиній голові. - Як­би мама швидше прийшла». І Тетянка тут же вирішила:

- Я побіжу по лікаря! Моя мама лікар!

Маму Тетянка стріла на півдорозі до пляжу.

- Ой, мамочко... Швидше йди... Там... Там...

Затинаючись від хвилювання та швидкого бігу, Те­тянка розповіла мамі про пораненого дельфіна. Мама задумалась.

- Чим же йому зарадити? Адже в мене ще таких пацієнтів ніколи не було.

Потім звеліла Тетянці принести з кімнати її невелику лікарську сумочку. Дівчинка повернулася за мить, і вони з мамою заквапилися до моря.

Дельфіну було, мабуть, дуже погано, бо він лежав і ні на кого не звертав уваги. Тетянчина мама присіла біля нього, оглянула рану, поторкала навколо неї рукою. Дельфін здригнувся.

- Рана, на щастя, неглибока і не смертельна, - ви­значила мама. - Тепер потрудимося з тобою вдвох. Діс­тавай, Тетянко, йодову настойку і вату.

Тетянка дістала.

- Добряче змасти навколо рани.

Тетянка завагалася. Дельфін же не людина. Коли б це комусь із хлопців з їхнього класу, вона б запросто.

- Ну, сміливіше.

Тетянка спершу витерла ваткою навколо рани, а по­тім трохи далі від країв.

- Усе? - звелася на ноги.

- Ні, - заперечила їй мама. - Ще промиємо рану, накладемо на неї пластир, і тоді буде все.

Рану мама промила розчином перекису водню сама, а стерильний пластир наклали вдвох із Тетянкою.

- Бідненький, - погладила дельфіна Тетянка. - Полежи спокійненько, скоро тобі полегшає.

- Йому жарко, - озвався хтось із гурту. - Може, його зсунути у воду.

- Ні, ні, хай полежить тут, - сказала Тетянчина мама. - Бо він не витримає й попливе, а йому потрібен спокій. Освіжити водою можна.

Усі, хто мав гумові купальні шапочки, кинулись у море, набрали в них води й почали поливати дельфіна. Дельфін задоволено щулився всім тілом. (483 сл.)

Іван Кирій

1. Визнач жанр прочитаного твору.

А оповідання

Б казка

В науково-популярний твір

2. Про що цей твір?

А про відпочинок Тетянки з мамою на морі

Б про несподівану зустріч пляжників з дельфіном

В про довіру дельфіна до людей та його сподівання на їхню допомогу

3. Чому оповідання має таку назву?

А Дельфін якось відчув, що саме тут, куди він приплив, є лікар.

Б Дельфін був поранений і не міг зарадити своїй біді.

В Поранений дельфін, наче людина, звернувся до лікаря по допомогу.

4. З яких слів тексту стає зрозуміло, що Тетянці вже доводи­лося надавати медичну допомогу?

А Тетянка спершу витерла ваткою навколо рани, а потім трохи далі від країв.

Б Коли б це комусь із хлопців з їхнього класу, вона б запросто змастила рану.

В Тетянка дістала вату і йод, завагалася.

5. Чому Тетянчина мама не дозволила зсунути дельфіна у воду?

А Мама хвилювалася, чи не погіршиться стан дельфіна у воді.

Б Мама побоювалася, що відклеїться пластир.

В Дельфін після наданої допомоги потребував спо­кою.

6. З'єднай стрілочками запитання й відповіді.

7. Заповни таблицю.

8. За змістом описаної в оповіданні події склади й запиши поради (4-5 речень), як надавати першу медичну допомогу по­раненому.

Поради, як надавати першу медичну допомогу пораненому.

1. Ватою з йодовою настойкою добряче змастити навколо рани.

2. Промити рану розчином  перекису водню.

3. Накласти стерильний пластир.

4. Забезпечити спокій пораненому.

Варіант 2

Привал - зупинка в дорозі для перепочинку під час походу.

Прочитай уважно текст.          ГАРНИЙ НАСТРІЙ

Хоч я й просив звечора батьків, щоб узяли мене із собою в гори, та вранці, як стали будити, вставати не хотілося.

Мама таки наполягла, і ось ідемо в гори. Сьогодні в тата за плечима рюкзак. «Виходить, надовго йдемо», - подумав я, і так чомусь їсти захотілося, що аж під ложечкою засмоктало.

- Дайте щось до рота вкинути! - несподівано сказав.

- Не пройшло й півгодини, як ти од сніданку від­мовився, - промовила мама. - Ні, друже, терпи тепер аж до привалу.

«Не жаль їм дитини», - защеміло в грудях, і тут я пригадав, що в їдальні на столі залишилися червоні помідори, апетитні огірочки, свіже масло... Тільки з упертості не захотів снідати, а ось тепер каюся, та піз­но... Цікаво, що їстівного в рюкзаку?»

Бах! Не побачив корча при стежці й дуже вдарився. Кісточкою - найболючішим на нозі місцем. Батьки дивляться мовчки на мої страждання й не кажуть ні слова. Бездушні! А як би полегшало, якби хтось по го­лові погладив чи поспівчував.

- Пити хочу! - знову вирвалося в мене.

Тато присів на великий камінь і підставив рюкзак.

- У кишені, що праворуч, - фляжка!

Зробив пару ковтків прохолодної води. Незабаром стежка повела до високої скелі. «Невже будуть на неї дертися? - аж голова замакітрилась, коли вгору гля­нув. - А назад як спускатися?» Цього разу помилився: батьки вирішили зробити тут перший привал.

- Глянь, сину, яка чарівна галявина! - озирнувся довкола тато. - Чим не альпійські луки?

Ми стояли скраю просторої, порослої буйнотрав'як галявини. Ранкова роса ще виблискувала на сніжно-білих пелюстках ромашки, жаринками червоніли гвоз­дики, терпко пахло чебрецем та полином, острівцями жовтіли сухі квіти безсмертника, легенький вітерець стиха погойдував білі волоті ковили, шарудів у низеньких кущах шипшини, геть усіяної ще зеленими ягодами...

Ступив два кроки, щоб понюхати ніжний грамофончик берізки, й здригнувся: звідти знявся чималий жовтий метелик із чорним малюнком на крилах.

- Махаон! - упізнав. - Який гарний!

- А он аполлон літає! - показав тато на великого білокрилого метелика. - Дуже рідкісний, навіть до Червоної книги його занесено.

Аполлон покружляв над галявиною, сів на грамофончик.

Тато дістав фотоапарат. Вітерець повіяв, і аполлон змахнув крильцями, щоб утриматися на квітці. На задніх крилах зблиснули жовті плями. Такі плями, розповідав колись тато, сигналізують птахам, що метелик неїстівний... Раптом прилетіла пташка. Сіла на шипшинову гілочку, а тоді кинулася до аполлона. Біда! Тої: грудкою упав на землю, розпустив крила - плями аж загорілися. Пташка здивовано втупилася в аполлона, роздумуючи, напевно, дзьобати його чи ні, а той раптом як зашипить... Ну нібито гадюка! Хіба що трохи слабше Пташка одразу знялася.

- Він і шипіти може?

- То він з переляку ніжками по крилах зашкрябав, - пояснив тато. - Чудасія!

Тут мама покликала, пригостила бутербродами, на поїла чаєм. Смачним-пресмачним: він пахне і м'ятою, і материнкою, і суницями...

Стало набагато веселіше.

Як же цікаво навкруги! Стільки пройдено, а я нітро­хи не втомився. І чого воно так радісно на серці? - Настрій, сину, в тебе гарний! Правду сказала мама. (457 сл.)   За Анатолієм Давидовим

1. Познач головного персонажа твору.

А мама

Б тато        

В син

2. Чому оповідання можна назвати науково-художнім?

А у творі передано почуття героїв, подано художній опис природи, наукову інформацію

Б у творі детально розповідається про рослини, що ростуть у горах

В у творі розповідається про метелика, пташку, різні рослини

3. Чому хлопчик вирушив у похід з поганим настроєм?

А він не встиг поснідати

Б уранці йому не хотілося вставати

В хлопчик не встиг попити чаю

4. Чому мама не стала годувати сина на його прохання?

А у поході їдять під час привалу

Б півгодини тому він з упертості не захотів снідати

В півгодини тому він добре поснідав

5. Коли змінився настрій у хлопчика?

А коли він забився ногою об корча при стежці

Б коли тато привернув увагу сина до галявини

В коли милувався галявиною, спостерігав за ме­теликом, смачно попоїв

6. У виділеному уривку з тексту підкресли слова, що нази­вають колір або вказують на нього.

Ранкова роса ще виблискувала на сніжно-білих пелюстках ромашки, жаринками червоніли гвоз­дики, терпко пахло чебрецем та полином, острівцями жовтіли сухі квіти безсмертника, легенький вітерець стиха погойдував білі волоті ковили, шарудів у низеньких кущах шипшини, геть усіяної ще зеленими ягодами...

7. З'єднай стрілочками назви метеликів, яких хлопчик поба­чив, з інформацією про них.

8. Як зі зміною настрою хлопчика змінювався для нього навколишній світ? Запиши своє міркування (4-5 речень).

  Зі зміною настрою хлопчика змінювався для нього навколишній світ. Він уже не думав про нелегку дорогу. Почав спостерігати за метеликами. Впізнав Махаона. Напевно, вперше побачив як шипить неїстівний для пташок  білокрилий аполлон. З цікавістю слухав пояснення тата. Навіть чай на природі був набагато смачнішим. Він аж повеселішав та анітрохи не втомився. Здивувався як можна було спочатку не бачити цієї краси.

   Природа своєю дивовижністю та неповторністю не може не покращити настрій.