КОНТРОЛЬНА РОБОТА № 3.
Варіант 1
ТАЄМНИЦЯ ЛЕСИКОВОЇ СКРИПКИ (Уривок )
Аж ось і велика, світла хата діда Василя. На подвір'ї, біля ясенів* - високий стовп, а на ньому лелече гніздо. Красиві білі птахи лаштуються до сну, а дід Василь сидить з онукамй і дивиться, як птахи дбайливо вкладають своїх малих дітей на ніч.
- Хочемо, Василю, на твою красу надивитися, - гукає від хвіртки дід Петро.
Господар виходить на вулицю, запрошує на подвір'я.
- Ці птахи не тільки краса, а й розум, - не зводить очей з гнізда дід Василь. - Прилетіли вони цієї весни і не застали гнізда на хаті, бо я переніс його на стовп. Сіли, роздивилися - і піднялися в небо. Ну, думаю, покинули нас лелеки, і так сумно стало. Аж раптом дивлюся, спускаються над подвір'ям, сідають у гніздо і весело клекочуть, новосілля справляють. І я зрадів, ніби сини з далекої дороги вернулися. Вони, знаєте, особливим чуттям живуть. Сьогодні в полі сів я пообідати - дивлюся, летять мої лелеки. Напевно, мене ще десь із вишини впізнали. Опустилися на землю, підійшли ( зовсім близько, ходять довкола, щось мені жваво розповідають. Отак кілька разів прилітали, цілий день пробув я в гарному лелечому товаристві. І добре мені з ними, і весело працювалося.
- Так, лелеки - правічні наші приятелі, - говорить дід Петро, - вони завжди шукали захисту в людини, мостили біля людських осель свої гнізда. І знаєте, що я (( спостеріг? Майже ніколи не гніздилися на дворах та садибах у злих людей, а все виберуть собі хатинку бідненьку, зате біленьку та затишну.
Із гнізда почулося приглушене клекотання.
- Голос подають, розуміють, що про них балакаємо, - догадується Дмитрик.
- Може, й розуміють, а може, дітей на ніч заколисують і їм пісню співають, - усміхається дід Василь. - Лелеки дуже турбуються про своїх малих. Годують і напувають їх вчасно, а в негоду або в спеку закривають гніздо крильми так щільно, щоб і краплина на дітей не впала. Усі свої сили віддають дітям...
- Зате потщ діти на старість годують своїх батьків, - поспішає Дмитрик закінчити дідову думку.
- Ні, Дмитрику, не (((годують молоді птахи старих. І знаєш чому? Тому, що в них є свої діти, про яких треба турбуватися, а корм птахам здобувати нелегко. Лелеча любов безкорислива, як і всяка батьківська любов.
Клекотання з гнізда лунало все тихіше й тихіше. Примовкли люди. Може, боялися розбудити пташенят, а може, кожен по-своєму думав про найдорожчу на світі батьківську ласку (387 сл).
Ясен - листопадне дерево родини маслинових. (за Яремою Гоян)
Завдання 1. Про що розповідає автор в уривку твору.
А Про лелек як символ безкорисливої батьківської любові.
Б Про те, як лелеки вкладають пташенят спати.
В Про те, як лелеки захищають пташенят у гнізді.
Завдання 2. Чому дід Василь назвав лелек розумними.
А Тому що лелеки повернулися весною до свого гнізда й справляли новосілля.
Б Тому що лелеки впізнали своє гніздо, хоч його було перенесено з хати на інше місце.
В Тому що лелеки повернулися до свого гнізда, упізнали господаря в полі й прилітали до нього.
Завдання 3. Відчуття діда Василя, коли лелеки повернулися на його подвір'я, однакового кольору.
| Сумно стало | бо цілий день пробув я в гарному лелечому товаристві. |
| Весело працювалося | як побачив, що лелеки спускаються над подвір'ям, сідають у гніздо й весело клекочуть, новосілля справляють. |
| Я зрадів |
коли лелеки сіли, роздивилися - і піднялися в небо
|
Завдання 4. Допиши речення про те, як дід Василь пояснив приглушене клекотання лелек з гнізда.
Може, дітей на ніч заколисують і їм пісню співають.
Завдання 5. Запиши, як ти розумієш думку, висловлену дідом Василем: «Лелеча любов безкорислива, як і всяка батьківська любов» (4-5 речень).
Лелеки по-батьківськи дбають про своїх пташенят. Щільно закривають від дощу, вчасно годують і напувають, важко здобувають корм для лелеченят. А коли пташенята підростуть, вони будуть дбати про своїх дітей.
Для кожних батьків їхні діти теж найдорожчі. Їхнє піклування безкорисливе. Бо батьківська любов щира й не чекає винагороди.
--------------------------------
Лелеки уміють піклуватися про своїх пташенят. Така поведінка є чудовим прикладом батьківської любові. А вона особлива, бо наповнена щирістю, піклуванням, переживанням. Безкорислива, бо не чекає винагороди.
Піклування та доброта завжди супроводжують батьківську любов.
КОНТРОЛЬНА РОБОТА № 3.
Варіант 2
ТАЄМНИЦЯ ЛЕСИКОВОЇ СКРИПКИ (Уривок )
Лесик біжить на город до діда і баби і махає руками:
- Жнива прийшли! Жнива прийшли!
- Це добра вістка, дитино, - радіє баба Олена. - Будемо з хлібом, а без хліба в хаті темно.
- А хіба хліб світить?
- Світить, Лесику. Як сонце на небі, хліб світить на землі. Може, тому з давніх-давен люди печуть хліб круглим, на подобу сонця.
- Діду, а хто придумав хліб?
- Ніхто цього не знає, Лесику.
Із сивої давнини лине притча про мудре зернятко пшениці.
Давно то було, так давно, що на землі ще й кордонів не існувало. Люди могли вільно ходити з краю в край.
Жив тоді в Карпатах старий мудрець, такий старий, що ніхто й не знав, скільки йому років.
Однієї ночі в хатинку до мудреця постукав запізнілий подорожній і попросив кусень хліба. Рад би мудрець нагодувати гостя, але в самого - ні скоринки. Усього його багатства - єдина зернина, яка лежала на дні череп'яного горщика. А справжня щирість - поділитися з ( голодним і стражденним останнім, що маєш. Так мудрець учив людей, так і сам вчинив того вечора. Обережно взяв він зернину і поклав на долоню подорожньому:
«Посади в землю, доглядай, поливай водою, щоб не засохло стебло - через рік колосок виросте. Збереш колосок, розітреш у долоні, зігрієш зернята - і знову посій у землю» (( .
Не сказав мудрець тільки одного, що зернина та була всім його багатством.
Збігло кілька років, зашуміла колоссям уся земля, і в хату мудреця знову зайшов подорожній. Гарно вдягнений, веселий, здоровий, а надворі стояли вози, повні пшениці й усякого добра.
«Це все для тебе, славного мудреця, щоб ти ще довго міг учити мудрості наш народ, як навчив мене» - і вклонився господареві. Та мудрець узяв з усього багатства тільки одну зернину і обняв молодого хлібороба:
- Мені, чоловіче, дороге не багатство, а пам'ять про мене. Радий урожаєві, але беру з нього тільки зернятко, бо пшеничне зерно - мудре. Воно несе в собі знак роду і народу та береже його навічно. А ((( решту зернят роздай людям. Хай засіють усю землю, і ти станеш найбагатшою людиною. Бо тільки те твоє, що ти віддав людям.
Виконав молодий хлібороб заповіт свого вчителя. Люди обнесли довкола землі пшеничне зернятко, і виріс колос-богатир. І народилися з одного зерняти мільйони пшеничних зерен, і в усьому світі зашуміли пшеничні поля (386 сл). (Ярема Гоян).
Завдання 1. Як баба Олена пояснила Песикові, чому без хліба в хаті темно.
А Тому що його випікають круглим, мов сонце, з давніх-давен.
Б Тому що хліб так само важливий для людей, як сонце.
В Тому що хлібина подібна до сонця.
Завдання 2. Як учинив мудрець, коли до нього зайшов голодний подорожній і попросив хліба.
А Він віддав останній кусень хліба, бо вчив людей ділитися останнім, що маєш.
Б У нього не було навіть скоринки, а лише єдина зернина, яку він віддав гостю.
В Мудрець навчив подорожнього, як із зернини виростити хліб.
Завдання 3. Пронумеруй послідовність порад мудреця подорожньому.
2. Доглядай, поливай - через рік колосок виросте.
4. Зігрій зернята - і знову посій у землю.
1. Посади зернятко в землю.
3. Збери колосок, розітри в долоні.
Завдання 4. Основна думка притчі.
Бо тільки те твоє, що ти віддав людям.
Завдання 5. Запиши, як ти розумієш слова мудреця: «Пшеничне зерно - мудре. Воно несе в собі знак роду і народу та береже його навічно» (4-5 речень).
Як зі зернини виростає багате колосся, так з роду ведеться велика родина. Наступність зумовлює вічність життя. Зернини дають майбутній врожай. Діти стають продовженням роду.
Зернина – джерело життя. Вона усіх годує. Наш народ з хлібом і сіллю зустрічає дорогих гостей. Бо хліб – усьому голова.