• У давню давнину грошей не існувало зовсім. Люди просто обмінювали свої вироби на те, що їм було необхідне, наприклад, швець міняв пошиті ним чоботи на сало. Коваль свої серпи чи сокири на одяг, а хлібороб віддавав частину ви­рощеного жита за вола. Це було дуже клопітно й незручно.

• Кілька тисяч років тому хтось додумався зробити один товар найголовнішим — щоб за нього можна було придбати все, що тільки заманеться.

• Наші далекі предки за найголовніший товар ма­ли шкурки куниць — «куни». Можна сказати, що наші перші «гроші» були хутряними.

• На одному з островів Тихого океану його жителі вико­ристовували замість грошей нанизані на шворку собачі ікла та мушлі черепашок.

• На острові Яп були кам'яні гроші, які називалися феї та являли собою витесані кругляки з діркою посередині. Кожна фея важила не одну сотню кілограмів, тому, щоб перенести її з місця на місце, треба було брати міцну палицю, просову­вати в дірку й піднімати цілому гуртові людей. Вартість кожної монети визначалася розмірами, якістю каменю, з якого вона вирізьблена, та особистою історією, тож у кого ці «монети» були більші, вважався заможнішим. Багато хто складав їх купою перед своїм помешканням, і це свідчило, що тут живе багатій. За фею вбільшки з тазик мож­на було купити порося, а за таку, що в поперечнику сягала більше метра, виторговували човна.

• Згодом увагу людей привернули дорогоцінні метали — бронза, срібло і золото, оскільки їх видобування вимагало копіткої праці, тож і ціна була високою. За один шматок золота мож­на було придбати багато корисних товарів. Коли передбачалася менша покупка, люди почали заздалегідь відрізати неве­личкі шматочки золота чи срібла, яким надавали різних форм — пласких квадратних чи круглих.

• Чи не найперші гроші із золота й срібла запровадили в стародавньому місті Лідія.

• Потім ці коштовні метали стали використовувати в багатьох інших заможних країнах. А там, де золота й срібла не було чи достатньою мірою не вистача­ло, заходились робити монети з міді та бронзи.

• Чого тільки не карбували на монетах: зображення царів та полководців, державні герби, птахів та тварин… Залежно від цього люди давали грошам різні кумедні назви: «сови», «папуги», «черепахи», «колеса від воза» й навіть «оселедці»…

• У Київській Русі ще за часів Володимира Велико­го, почали карбувати золоті та срібні монети — златники і срібляники, на яких обов'язково зображували князя, а з іншого боку — княжий герб, тризуб. Саме ці гроші зго­дом стали називати гривнями.

• Через те, що золоті гро­ші постійно переходили з рук у руки, вони поступово стиралися і менше важили. Коли виникла потреба у правильному зберіганні грошей, тоді з'явилися банки.

• Коли людина здавала свій капітал у банк на зберігання, то взамін отримувала паперо­вий сертифікат, де зазначалося, скільки її  грошей лежить у банку, яким можна було розплачуватися за товари. Так з'явилися паперові гроші — банкноти, їхня назва походить від англійського слова banknote, що означає «бан­ківський запис». На відміну від металевих, на паперових грошах зображували цілі картини.

• Паперові купюри друкують, а монети карбують на се­кретних підприємствах. В Україні це фабрика банкнотного паперу в Житомирській області та Банкнотно-монетний двір у Києві. Спеціальний папір для купюр виготовляють із ба­вовни, наносять на нього водяні знаки, вживлюють захисну стрічку. Потім на друкарських верстатах додають тиснення, зображення видимими та невидимими фарбами і розрізають великі аркуші на окремі купюри.

• Спаковані банкноти зберігаються у сховищах Національ­ного банку України, звідки новенькі купюри в обмін на старі надходять у різні банки, щоб потім потрапити до людей, які отримують зарплатню, пенсії, стипендії тощо.

• Українські гривні було введено в обіг від 1996 року. Від того часу їхній зовнішній вигляд, навіть розмір, декілька разів змінювався, і вони ставали дедалі кращими.

• Українську гривню дуже важко підробити, адже на кожній купюрі багато захисних елементів: мікротекст (можна прочитати за допомогою лупи), малюнок (що змінює колір залежно від того, під яким кутом на нього дивитися), водяний знак (наприклад, на 100-гривневій купюрі портрет Тараса Шевченка, який видно, якщо розглядати купюру на просвіт), об'ємні елементи (відчутні на дотик), захисна стрічка (має крихітні написи).

• У щоденному житті без грошей не обійтися, ними платять за виконану роботу, то­вар, що продається, та за різні послуги. Відбувається постійний колообіг грошей, причому одна й та сама купюра чи монетка за своє життя може потрапити до рук тієї самої людини декілька разів.