Загрузка...

ХТО ДБАЄ, ТОЙ І МАЄ (Наталя Любиченко)

Кучерява гора бородою впирається у Наталоччине подвір'я. А на самому її вершечку уже сидить сонечко й доброзичливо кличе до себе дівчинку. З порога Наталочка усміхається, примружує очі:

— Доброго ранку, сонечко! Доброго ранку, стежинки!

Стежечки барвистими стрічками звисають аж із вершечка гори; серед них і сонячно-жовта, і смугасто-зелена, схожа на довгу низку кавунів. Але найпривабливіша малинова.

Наталочка бджілкою злітає по ній і вже за мить смакує ягідками, що розкішно лежать на соковитому листі.

Для бабусі зірвала найкращі синьоокі ягідки, обережно загорнула у листячко. Далі вже дівчинка підводиться тихенько, щоб не розтрусити чарівний кетяжок.

Бабусину хатинку на вершечку гори видно здалеку. А коли в ній відчинено двері, то здається, що вона гукає ними й підморгує двома сонячними віконечками.

— Доброго ранку, бабусю! Це ось вам!

Дівчинка простягає рученята із букетиком ягід ожини. Бабуся Поля перебирає квасольку на ослінчику під кремезним горіхом.

— Доброго здоров'ячка, внученько! — пригортає її до себе й цілує у щічку. — Господь щедро дбає про людей. Але не всі люди хочуть дбати... хоча б для себе.

На мить бабуся замислилася:

— Пригадую, ще моя матуся говорила частенько: "Хто дбає, той і має!"

— Бабусю, а ви про що зараз дбаєте? — допитливо поглядає дівчинка.

— Вибираю гарну квасольку, узимку варитимемо борщик із грибочками

— он на низочці сушаться.

— Бабусю, ви й пиріжечків із цією квасолькою напечете на Різдво?

— Так, онученько, ще й маку додамо із медком.

Раптом на дереві шось тріснуло, й у кошик на квасольку впала суха гілочка.

— Бабусю, бабусю! Погляньте — білочка в лапках тримає горішок. Напевне, теж дбає на зиму?

— Звичайно, всі звірі, які не залягають у сплячку, заготовляють харчі на зиму.

Бабуся розповідала ще багато цікавого про життя звірів і пташок. Додому ж Наталя ішла, роздумуючи над бабусиними словами: "Хто дбає, той і має". Усміхнене сонечко залоскотало їй оченята, Наталочка нахилила голову й побачила мураху із соломинкою.

— Теж дбає!

А он на грядці хлопчик із дідусем носять лобаті золотисті гарбузи.

— І вони дбають!

Біля воріт весело підстрибував Дунайчик.

— Мій добрий песику, досить гуляти, ходімо зі мною в садок — будемо також дбати.

Лозовий кошик хутенько наповнюється дзвінкими горішками.

Із двору гукає Наталю мама, яка щойно повернулася з роботи.

— Донечко, доню, що ви там робите?

— Дбаємо, матусю, дбаємо!

Дунайчик біжить попереду, а за ним із повним кошиком горіхів радісно чимчикує Наталочка. 

Ослінчик — переносна кімнатна лавочка для сидіння. Хутенько — швиденько.

                                                                                   

Загрузка...