ПРОГАЯНИЙ ДЕНЬ  (Василь Сухомлинський).

Мама йшла на роботу рано, до сходу сонця. Вона розбудила Петрика й сказала:

— Сьогодні в тебе почалися канікули. Але гаяти часу не можна, тобі робота на сьогодні: посади біля хати дерево й прочитай цю книгу «Далекі Сині Гори».

Мама показала, де викопати дерево, поклала на стіл книжку про Далекі Сині Гори й пішла на роботу.

Петрик подумав: «Посплю ще трохи». Ліг, задрімав, потім заснув мі міцно і снилося йому: біля хати виросло дерево, яке він посадив, а Далекі Сині Гори стали зовсім недалекі й стоять над самісіньким ставком.

Прокинувся Петрик — ой, лишенько! Сонце вже серед неба.

Хотів зараз же до роботи взятися, та подумав: «Ще встигну...».

Сів під грушею. Думає: «Ось посиджу ще трохи та й почну».

Потім пішов у садок, ягоди їв, за метеликом ганявся, потім знову під грушею сидів.

Прийшла мати ввечері й каже:

— Показуй, що зробив, сину.

А Петрикові нічого показати. Соромно йому матері у вічі дивитися. 

— Ходімо, сину, покажу тобі, що люди зробили за той день, що ти згаяв.

Взяла мама сина за руку й повела. Підводить до одного поля й показує:

— Вчора тут була стерня, а сьогодні рілля. Тут працював трактор. А ти байдики бив.

Підвела до колгоспного двору, показує багато-багато ящиків з помідорами й каже:

— Ці помідори вранці були на полі, а тепер у ящиках. Завтра їх і повезуть у місто. Це робила я з жінками. А ти байдики бив.

Підвела до великої-великої купи зерна.

— Це зерно вранці було в колосках. Хліб скосили й змолотили, з привезли на тік. А ти байдики бив.

Підвела до стіни, вимуруваної з цегли.

— Тут вранці був тільки гранітний фундамент, а тепер мур стоїть. Це муляри працювали. А ти байдики бив.

  Підвела до великого кам'яного будинку, зайшла із сином. На полицях — паляниці, калачі. Усе пахло хлібом.

— Це пекарня, — сказала мама. — Ці хлібини вранці були ще борошномм, а тепер сам бачиш. Цілий день трудилися пекарі. А ти байдики бив.

От що таке прогаяний день.