Загрузка...

ВИРОСТИМО САД (Олександр Зима).

  Пізньої осені Оксана й Василько разом з мамою й татом переїхали в новий будинок. З великими вікнами й червоним дахом він стояв посеред просторого двору, але навкруг — ні кущика, ні деревця.

— Не журіться, діти, — сказав Оксанці та Василькові їхній тато. — Як тільки прийде весна, ми посадимо тут великий сад.

  З цією мрією всі жили довгу й сніжну зиму.

  Навесні, коли Оксанка копала грядочку для моркви, а Василько допомагав мамі білити льох, підійшов тато й сказав:

— Ну, дітки, нарешті повіяв яблуневий вітер. Пора садовити сад. Беріть лопату, граблі та відро — вони найголовніші помічники садівника.

  Діти дуже зраділи й побігли протоптувати першу стежку в майбутньому садочку.

  Допомагати новоселам прийшли сусіди — дядько Андрій та дядько Степан, — ще й притягнули від своєї механічної криниці гумовий шланг, щоб полити

молоді дерева.

  Усі дружно взялися до роботи.

  Край саду рівненьким шнурочком вишикувалися кущики чорної смородини, аґрусу та малини. Біля хати посадили яблуню та дві горобини, а далі — груші, абрикоси, персики й сливи. Над берегом річки потягнувся вишняк.

— Коли дерева підростуть, у вишняку оселиться соловей, — сказав дітям тато. — На груші та яблуні прикріпимо будиночки для синиць і шпаків. А поки

дерева малі, то зробимо ось що, — мовив тато і з цими словами вкопав кілька високих стовпців і на їхніх вершечках поприбивав шпаківні та синичник.

  Того ж дня мама посіяла біля хати мальви, ромашки, чорнобривці, посадовила ружі, жоржини, троянди й півники.

— Тепер нехай усе набирається сили від землі та сонця, — сказала вона.

— А ми будемо доглядати наш сад, — пообіцяли мамі Оксанка й Василько.

  Дерева прийнялися, і на сонці зазеленіло молоде листячко.

  Яка то радість була для всіх! Та через кілька днів над садом запурхали метелики, з'явилася гусінь. Це була перша небезпека.

  Сусід, дядько Андрій, покропив свій сад отрутою і винищив гусінь,

— Нам цього робити не слід, — сказав тато Оксанці й Василькові. — Отрута небезпечна для птахів. Поки дерева малі, зберемо гусінь самі. А далі тут

оселяться шпаки, синиці і допоможуть нам.

  Минуло кілька років. 1 ось навесні вперше рясно зацвіли червонавим квітом персики, рожевими пелюстками вкрилося гілля абрикосів.

— Сад зацвів!

— Наш сад зацвів на врожай! — гукали діти й танцювали поміж за- клечаних квітом деревами.

   У них над головами витенькували синички, весело виспівували голосисті шпаки...

  Шпаки й синички цієї весни не пустили в сад жодної гусені, ні кузьки, ні жука-короіда, і тому такі рясні та соковиті вродили абрикоси...

  Оксанка і Василько були щасливі: вони добре знали, яка то радість — виростити сад.      Олександр Зима

 

Вишняк— сад, в якому ростуть вишні.

Кузька — те саме, що комашка.

Синичник — штучне гніздо для синиць.

 

Загрузка...