ЦВІРКУН (Антоніма Литвин).
Ріс собі на світі хлопчик. І дуже любили того хлопця люди, бо умів він співати, як ніхто на світі. Вечорами, після денної роботи, коли можна було трохи спочити, сходилися старі й малі послухати пісню. Кожен, хто хоч раз чув той спів, ніби набирав у груди сили й снаги1, ніби пив воду з цілющого джерела. Співав хлопець про сонце, про квіти-трави, про землю. І кожна його пісня славила рідний край. Ті пісні хлопчина складав сам. А коли в нього запитували, як це йому вдається, відповідав, що все те — від квітів, дерев, птахів та звірів.
Якось прийшло в цей край лихо. Про співучого хлопчика прочули злі вороги й вирішили викрасти його. Темної ночі, коли він слухав пісню місячного сяйва, щоб потім переспівати її людям, схопили вони його й понесли в свої землі. Володар тої країни хотів мати співучого раба2. Та хлопець йому не співав. Просили його — мовчав, били — мовчав. Тільки одного разу, змучений вкрай, завів тужну-тужну пісню. Від тої пісні німіли люди, а каміння плакало. Була вона про розлуку з рідною стороною.
Злий володар наказав відвезти хлопчика в його землю і, якщо він там співатиме, убити. Тільки-но ступив хлопчик на рідну землю, в нього одразу вирвалася пісня. Котрийсь із ворогів замахнувся шаблюкою, щоб виконати наказ володаря, але шабля свиснула в повітрі., а хлопця не стало. Лише в зеленій траві застрибало маленьке чорненьке створіння. І задеркувато3 заспівало.
Відтоді й повелися на нашій землі веселі цвіркуни. їхні пісні славлять рідну землю, звеселяють смутних. А хто понад усе любить батьківщину, той чує в пісні цвіркуна слова про красу нашої землі.
1. Снага — відчуття радості, душевного піднесення.
2. Раб — невільна людина.
3. Задеркувато — трохи зухвало.
План
1. Цілющий спів маленького хлопчика.
2. Чужинці викрали співака.
3. Наказ злого володаря.
4. Ворог замахнувся шаблюкою.
5. Повелись веселі цвіркуни.