Загрузка...

ГОРОБЕЦЬ (Іван Тургенєв)

Я вертався з ловів і йшов через садок доріжкою. Собака мій, Трезор, біг поперед мене.

Коли це він зменшив крок і почав скрадатися, немов зачувши перед собою дичину.

Я глянув уздовж доріжки й побачив молоденького горобчика: у нього були ще жовті заіди коло дзьоба й пушок на голові. Він випав з гнізда (бо вітер дуже гойдав берези край доріжки) й сидів нерухомо, безпорадно розпростерши крильця, — а ті крильця тільки що вбиватися в колодочки.

Мій собака помалу наближався до нього. Коли це старий чорногрудий горобець, зірвавшись з близького дерева, каменем упав* якраз перед його

мордою і весь настовбурчений, спотворений, з тим розпачливим, нещасним писком своїм разів зо два стрибнув назустріч до зубатої, роззявленої пащі. Він кинувся рятувати, він заслонив собою свою дитину.... Але все його маленьке тіло тіпалося від жаху, голосок хрипів, він завмирав, він віддавав себе в жертву!

Якою величезною потворою мав здаватися йому мій собака! А однак він не міг всидіти на своїй високій, безпечній гілці... Сила, дужча за волю, скинула його звідти. Мій Трезор зупинився, одступивши назад. Видно, й він признав тую силу.

Я швидко одізвав збентеженого собаку — і пішов геть, з пошануванням. Так! Не смійтеся! Я схилявся з пошануванням перед тією маленькою одважною пташкою, перед поривом її любові.

Любов, думав я собі, дужча від смерті й від страху смерті. Тільки нею, тільки любов'ю держиться й має свій великий рух життя. 

 

Лови — полювання на звірів, птахів, рибу тощо.

Скрадатися — наближатися, непомітно крадучись.

Заїди — жовта шкірка біля дзьоба у пташенят.

Вбиватися в колодочки — вкриватися пір'ям.

Загрузка...