ТРАМВАЙ І ЩИГЛИК  (Юрій Ярмиш)

Був собі у Києві Трамвай. Не звичайний дзвінкий Трамвай, що возить людей, а той, що ремонтує трамвайні дроти, перевозить важкі рейки і просмолені шпали.

Трамвай без кінця подорожував — із Святошина на Поділ, а з Подолу через Дніпро аж у Дарницю, й назад. А як він дзенькав, клацав, бамкав, бив колесами на стиках! Люди злякано тулилися до будинків. Домашні господарки миттю зачиняли вікна. Собаки ховалися у підворіття, а кицьки видряпувалися з переляку аж на вершечки дерев. Злізти звідти вони боялися, тож доводилося викликати пожежників, ставити до кожного дерева (а ви знаєте, як їх багато у Києві!) пожежні драбини й рятувати наполоханих кицьок, які нявчали так, що чути було аж на Батиєвій горі.

Усі були страшенно незадоволені, крім Трамвая.

— А ну вас, — гуркотів Трамвай. — Мені все одно. Цілісінький білий день щось допомагаєш ремонтувати, їздиш без кінця — куди пошлють. А потім усі

про мене забувають. Навіть водій іде собі геть, додому. А ти — стій у депо, наморений від цілоденної біганини. А ледь фари заплющиш — знову ганяй туди-сюди...

Одного разу тільки натомлений Трамвай забувся у недовгім сні, як раптом прокинувся — щось його лоскотало.

Це був... Це був Щиголь!

Він ладнав із гілочок під стелею кабіни... гніздечко!

Трамвай першої миті аж розгубився з подиву.

— Ти що це надумав? У транспорті гніздо лаштуєш? Звідки ти взявся?

— А я до вас із Ботанічного саду прилетів! Чув, вам одному не дуже... Якщо не заперечуєте, давайте дружити!

— Еге ж, коли так... — сказав Трамвай. — Але тільки знай, мені подобається їздити з гуком, стукотіти колесами по рейках. Ось таку музику я найбільше

люблю, а не пташину!

— Ой-йой! Ти ж розвалиш мені гніздо! — занепокоївся Щиголь,— А я чекаю Щиглиху з яєчком!

"Ну от! — подумав Трамвай,— Що я вам усім — гуртожиток?"

Але він не сказав цього вголос. Тим більше, що його новий знайомий ураз так дзвінко заспівав... Він кликав Щиглиху.

І вона не забарилася. Прилетіла саме тоді, коли Трамвай вирушив за своїм маршрутом.

Дивно — того ранку Трамвай не бамкав колесами по рейках, не верещав на поворотах. Собаки не тікали у підворіття, кицьки не дряпалися з переляку на дерева, а вікна у місті були відчинені навстіж!

Бо всі слухали...

Адже Щиголь і Щиглиха, тільки-но Трамвай рушив, усілися на довгу блискучу трубку під стелею в Трамвая, як на жердинку, і заспівали!

  1 з того самого ранку вже ніхто не впізнавав нашого Трамвая.

  Він ніжно проходив стики, ніколи не вищав на поворотах. Адже тепер у нього були справжні друзі, які його ніколи на покидали.

  Коли ж у гніздечку з'явилися Щиглята,— яких чудесних пісень стала виспівувати дружна пташина сім'я! А Трамвай легесенько вистукував їм у такт на стиках.

  І всі в місті здалеку помічали той Трамвай, усміхалися йому і називали пташиним.