ВЕДМІДЬ І ПАВУЧОК (народна казка)

  Одного разу після довгої мандрівки по лісу ведмідь заліз у свій барліг і міцно заснув. А коли прокинувся, то побачив, що по його лапі повзе павучок.

— Що це ти собі надумав? По мені, ведмедеві, лазити?! – роздратовано  пробурмотів ведмідь. Розсердився на павучка і хотів був його вбити.

  Що міг вдіяти маленький павучок проти такого велетня?

— Даруйте, дядьку, я більше не буду, — почав благати павучок ведмедя. — Відпустіть мене, я вам ще в пригоді стану.

— Чим же ти, дрібното, можеш мені послужити? – здивувався ведмідь. — Яка може бути з тебе поміч?

 Але все-таки пожалів маленького і відпустив.

 Через деякий час у ліс прийшли мисливці. Ходять, блукають у лісовій гущавині, то в один бік, то в другий, а дичини нема. Хотіли вже додому повертатися, несподівано натрапили на сліди ведмедя і почали за ним ганятись. Бідний ведмідь не знав куди подітися, щоб врятуватися від мисливців. Ось-ось виб'ється із сил, як раптом угледів під величезною скелею яму і скочив туди.   

   Павучок це бачив і одразу про все здогадався. Поліз скоренько до тої ями і швидко обснував її густою павутиною. Потім взявся чекати, що буде далі. Посидів трохи, аж тут біжать мисливці. Прибігли і стали неподалік від скелі.

— А може, наш бурмило сидить у тій ямі, що під скелею? — сказав

один із мисливців.

— Туди він не міг залізти, — озвався другий мисливець. — Там повно павутиння! Якби ведмідь заліз туди, то павутиння порвав би. Хіба не так?

— Це правда! — підтвердили інші мисливці. Постояли, покрутилися та й пішли далі.

  А старий бурмило сидить собі тихенько в тій ямі й від страху — ані живий ані мертвий. Так злякався, бідолаха, що не смів навіть поворухнутися. І сидів там довго-довго.

  Та врешті вирішив визирнути — подивитися, чи нема якої небезпеки. Лізе ведмідь з тої ями і очам своїм не вірить — яма поснована густим павутинням, а павучок гойдається на ньому і сміється.

— Бачите, дядьку, — озвався він до ведмедя, — якби не моє павутиння, то вас давно не було б на світі. Ви мене тоді пожаліли, то і я вас пожалів. Як кажуть: «Старе добро не забувається». 

— Щиро тобі дякую, павуче, що ти врятував мене від смерті, — відповів старий ведмідь.

Відтоді ведмідь ставився до павучка з великою повагою і вдячністю.