ВІТЕР І ВИХОР (Василь Чухліб)

  У глибокому яру, куди й сонце ледь проникає, дрімав собі Вітер. Попрохали в нього рослини в полі, трави на луках, дерева в лісі, щоб полетів він до синього моря та пригнав дощову хмару, бо знемагають вони від спеки.

  Вилетів Вітер з яру — а назустріч йому Вихор.

— Гей, Вихоре! — гукнув Вітер, — приставай до мене, подамося до моря, приженемо хмару.

— Ет, мені й тут добре, — хмикнув Вихор і помчав шукати нових розваг. Вилетів він на баштан, жартуючи, позв'язував огудиння кавунів та динь, роздмухав солому на курені. З куреня вибіг баштанник і став сваритися. Вихор схопив у нього з голови солом'яного бриля і закружляв з ним над баштаном.

— Хо-хо-хо! — сміявся Вихор і крутив брилем.

  Та врешті це йому набридло, й він кинув бриля прямо баштанникові на лисину.

  Після цього Вихор покушпелив по дорозі, здіймаючи стовп куряви, а корови, що паслися неподалік, чмихкали  й невдоволено хитали головами.

  Вихор повернув на пшеничне поле.

— Розбиш - шака з'явився, розбиш - шака! — шепотіли зелені колоски й пригиналися до землі.

  А Вітер тим часом летів до моря. Він відчував, що сили в нього збавляється і слід було б спуститися на землю, передихнути. Але Вітер казав собі: «Кріпись! Треба хутчіше долетіти до моря, поки інші вітри не порозбирали дощових хмар».

  Ну, а Вихор? Той уже розгулював лугом. Зачувши, що він летить, ховалися по норах миші, нишкли коники-стрибунці, хилилися долу трави. І хоч багатьом пощастило сховатися від Вихора, та все ж дехто попадав у його крутьоло...

  Піднявши сторчма все живе в лузі, Вихор вирішив прогулятися лісом. Край лісу стояв старий дуб-велетень, а обіч нього — молоді дубки, його сини й онуки.

Вихор летів прямо на них, не звертаючи.

— Дорогу! Дорогу! — галасував він. Та дуби були незворушні.

— Ну, зараз ви пожалкуєте! — напружився Вихор, розігнався і... тільки зойкнув, налетівши на могутні груди старого дуба.

  Саме цієї миті вернувся з моря Вітер. Він пригнав дощову хмару. І враз на поблякле від спеки листя, на трави, на жита-пшениці сипонули життєдайні прохолодні краплі.

— Спасибі Вітрові! — зраділи дерева. — Це він приніс нам цілющий дощ!

— Спасибі Вітрові! — долинуло з баштану і з пшеничного поля.

— Спасибі Вітрові! — котилося лугом.

  А стомлений Вітер полетів до глибокого яру. Йому треба було перепочити, набратися сили. Бо завтра, знов чекає на нього робота: крутити вітряки на пагорбах, запилювали соняхи в степу, напинати вітрила на човнах. Та хіба мало гарних справ і Вітра! 

Кушпелити – крутити.

Баштан — ділянка поля, на якій вирощують кавуни, дині і т.ін.