ПІД КРИГОЮ (За Оксаною Іваненко)

— Бр-р! Як холодно! — Маленький окунець аж здригнувся. Не дуже-то гріє риб'яча кров.

— Холодно, час уже укладатися на зиму, — сказала йому мама. — Усі окуні відшукали затишну яму й умощуються в ній.

  Але окунець не послухався, поплив від мами. Невдовзі він побачив плітку й краснопірку. Плітка сказала:

— Добре коропам, про них люди піклуються. їм для зимівлі ставки викопали, в солоному розчині викупали, щоб ніяка нечисть на них не заводилась.

— Ач яка шана! — покрутилася краснопірка. 

— А вони ще й не задоволені, — вела далі плітка. — А нам треба

самим про себе подбати. Приєднаюсь до якоїсь риб'ячої зграї. Пошукаємо зручного місця та полягаємо спати, бо вже й плавати важко.

  Окунець відчув, що йому теж важко плисти, і вирішив підплисти до поверхні, трохи подихати. Але що це? Річка вкрита холодною кригою. Окунець збентежився. Тут підплив його дружок, ровесник.

  Маленькі окунці попливли до ополонки. Тут вони побачили старого коропа. Він жадібно дихав. Та раптом щось блиснуло, короп затріпотів хвостом, став у воді сторчака й умить зник. Це він таки потрапив на гачок до рибалки. 

  Окунцям стало моторошно. 

— Тікайте, хлопці, мерщій звідси, —мовив старий йорж, пропливаючи повз них. — Хіба ви не знаєте, що крізь ці ополонки рибалки взимку ловлять рибу? Іноді рибі не вистачає повітря на глибині, і вона підпливає сюди освіжитися. Краще вже до весни спатиму, як усі порядні риби.

  Окунці й собі втекли від ополонки. Справді, чого вештатися під кригою? Вода холодна, риб майже не видно, навіть розбійницьких щук. Можна було б вільно плавати. Але важко дихати. Недарма позалягали риби в ямах і сплять.

  У затоці в найглибшій ямі, біля кручі, улаштувалися великі соми. А дрібненькі риби полягали шарами на них. Соми й уваги на це не звертають і не поворухнуться. Може, їм ліньки, а може, міцно поснули.

— Повертаймо до мами, — мовив маленький окунець. — Мабуть, і нам треба заснути. Щось важко й нецікаво плавати взимку. Почекаймо, поки пригріє сонечко!