ХИТРИЙ ОГІРОК (За Яковом Пінясовим)

ХИТРИЙ ОГІРОК (За Яковом Пінясовим).

У нас на городі виріс огірочок та такий хитрий! Хитріший за Наталочку, яка його посадила.

А було так. Усі діти дитячого садка допомагали бабусі-сторожисі садити город. Саджали малюки насінинки в горщечки, потім висаджували на грядки. Поливали сходи водою з пляшечок. Дуже зручно — кожний принесе на грядку пляшечку з водою і поливає: хто буряки, хто моркву, хто капусту.

І дітям цікаво, і рослини радіють.

Наталочка та її подружки поливали огірочки. Дівчаткам подобалося, що квіти у них золотенькі.

Раптом покликали дітей у групу. Наталочка швидко побігла і забула на грядці пляшку з водою. Так і залишилися лежати пляшка шийкою до квітучих огірків.

Наступного дня діти поїхали відпочивати в табір у соснові ліси, на світлу річку. А повернулися аж через місяць.

Пішли на город. Ой, скільки тут всього виросло! І червоні бурячки, і зелена капуста, і жовті гарбузи. А скільки огірків! Тепер вже не впізнаєш, де свої, а де чужі. Все листя поперепліталося — угадай, хто що саджав, хто поливав.

Але бабуся-сторожиха знала, е була Наталоччина робота, покликала дівчинку, сміється і говорить:

— Наталочка, помилуйся своїм огірочком!

— А де він?

— Ось, подивися.

Подивилася Наталочка... Оце так диво! Лежить на грядці забута нею

пляшка, а в ній огірок, та такий величезний, що всю пляшку зайняв.

— От як зручно влаштувався! — сміється бабуся.

А діти стоять і не можуть зрозуміти, як же такий величезний огірок міг влізти у вузьку шийку пляшки.

— Наталочко, Наталочко, як же це ти виростила огірок у пляшці?

А Наталочка й не знає, тільки руками розводить:

— Я нічого... Це він сам туди заліз! Я б так не залізла.

Ну й хитрий огірочок! Такого навіть їсти шкода. Зірвали його з грядки і помістили в кімнаті біля акваріума.