ВІЛЬХА (За Анатолієм Морозовим).
Про те, що дерева й трави кожний по-своєму насіння розсіває, Павлику відомо давно. Жолуді, наприклад, сойки та миші розносять у схованки по лісах і перелісках. Насіння сосни і ялини, ніби вертольотики, за вітром розлітається. Вітер розносить насінини-парашутики кульбаби, іван-чаю. Високій траві-чистотілу з дрібними жовтими квітками — руді мурахи розселятися допомагають. Лопух і череда своїми колючками за звірині шубки вчепитись намагаються. Траплялося Павлику бачити, як квіти розрив-трави вистрілюють своє насіння на кілька метрів. А ось, чому вільха завжди понад ручаями та річками росте, Павлик не відразу зрозумів.
Він думав, що це дерево воду любить, і тому тільки на берегах боліт та річок селиться. Але з'ясував, що це не зовсім так.
Жив у Павлика вдома чиж. Прокидався він раніше від усіх, вмощувався у Павлика на подушці і починав свою дзвінку пісеньку: «Ціві-тів, тіві-ців!».
Їв він просо та конюшину, але над усе любив вільхові шишечки. Тому Павлик підвішував шишечки в клітці на жердині, і чиж, перекинувшись головою вниз і вчепившись лапками за дротяну стелю, вилущував дзьобом круглі зернята.
Якось весною зібрався Павлик до гаю. Він довго брів уздовж струмка. Набив повні кишені вільховими шишечками.
Вдома хлопчик висипав здобич у великий пакунок, а кілька шишечок у клітку поклав. Чиж спостерігав за ГІавликом з книжкової шафи. Він підлетів до відчинених дверцят, тицьнув дзьобом у шишки раз, удруге і повернувся на шафу. Павлик здивувався: «Ласощі чомусь не сподобались!» Витрусив він на долоні кілька шишечок і раптом помітив — шишечки розкрилися, і ніякого насіння там уже нема.
Виявилося, що в ніч, коли почала прибувати вода в струмку, вільхові шишечки розкрилися і крихітні горішки-зернятка загойдалися на хвилях. Тепер вони будуть плисти за течією, поки вода не почне спадати. Тоді зернята затримаються десь на лузі, там і проростуть. Мине кілька років, і зашумить у цьому місці новий вільховий гайок. Вільха — дерево невибагливе, росте швидко, і деревина її для всякого діла придатна.