ЗНАХІДКА (За Мариною Павленко)

   Розімлівши на останньому осінньому сонці, Найда раптом проки дається. Його ніздрі вловлюють якийсь дивний запах. Найда стріп нув покаліченим вухом. Хотів знову заснути, але не виходило. Той котячо-мильно-цукерковий запах будив і непокоїв. Найда потрюхав до школи — чекати Миколку.

  А от і він! Балакає з якоюсь маленькою Дівчинкою в патлатій шапці з нашитими ведмежими вушками. Виявляється, Дівчинка за блукала. Її очі почервоніли від сліз. Миколка просить, щоб Дівчинка не нюняла, бо він знає, де вона живе, і заведе її додолу. Але Дівчинка заливається ще дужче:

— Моя Терточка!!!

Миколка подумав, що Дівчинка вийшла погуляти з терткою. Спо чатку загубилась тертка, а потім і сама Дівчинка.

— Вона, мабуть, втопилася в калюжі! — аж заходиться пла чем малявка.

  Миколка попорпався дрючком у калюжі, але там — тільки прогниле, ще, мабуть, торішнє, листя. Хлопчик знав, де можна знайти всякі тертки. Тому він узяв Дівчинку за руку, покликав Найду і вони рушили на Пустирище . Усяких терток і різного непотребу там валялося чимало.

— Ні-і-і! — заламує руки Дівчинка. — Терточка — це мій хом'ячо-о-ок!

— Тьху, з тобою разом! — не знає Миколка, сердитись чи сміятись, робити. 

  Але Найда знає, що робити. Він поспішає туди, де зо дві години тому так і не спромігся заснути.

  Ось він, запах! Як відразу не здогадався? Мильно-цукерковий — бо Дівчинчин. Котячий — бо чим іще, як не котами, для нормального пса можуть пахнути миші? І ким же, як не звичайною мишею, є хом'як?!

  Найда переможно гарчить і кличе Миколку з Дівчинкою.

  Ось вона, Терточка: забилась під сухе лопушиння і тремтить. Миколка визволяє хом'ячиху, оббирає від реп'яхів і подає Дівчинці. Дівчинка стрибає від радості й цілує Терточку. Найда стрибає від ра дості й лизькає Миколчину руку. Миколка теж радий, але рятівни кам не личить того виказувати.

— Гайда, ми з Найдою проведемо вас додому! — супиться Микол ка. Найда згідливо помахує хвостом і біжить уперед.