ЯК КОТЕНЯТКО ЗНАЙШЛО МАМУ  (Наталія Гуркіна)

   На осінньому листячку лежало котенятко. Ще зовсім маленьке, за людськими мірками — немовля. Воно сліпо тицяло мордочкою у різні боки і плакало.

— Мам, мам... — пищало мале. Воно замерзло і дуже хотіло їсти.

— Мам, мам, — жалібно гукало. Але, мама не чула. Вона була далеко.

  А все тому, що вчора хлопчик-школяр узяв малого клубочка до

себе додому. Лише тому, що хотів мати вдома тваринку. Бешкетнику було байдуже, що за ним бігла мама котенятка і плакала, що вона просила повернути їй дитину. Хлопчик не зважав. Він ніс малу пухнасту іграшку до себе додому. А вдома батьки зчинили галас, адже не можна без дозволу приносити додому тварин, коли заманеться!

  От так і вийшло, що маленький котик знову опинився на холодній вулиці. Сам. Далеко від дому. Серед осіннього карнавалу листя і дощу. Далеко від мами.

  Але він не здавався: «мам, мам, …» — продовжував кликати. Та мами не було...

Коли вже почало сутеніти, сил у котеняти майже не залишилося. Мале втомлено розпростерлося на землі, як те самотнє листя, що падало з дерев..

— Вуханьчику, ти чий? — нахилилася до котенятка дівчинка. — Ти саменький тут, так?

А серце у малюка ледве не вистрибувало із грудей. Цей голос! Він такий ніжний, він такий теплий, він такий... такий мамин!

— Мам, — промуркотіло котенятко. — Мама!

А Таня, так звали дівчинку, поглянула на своїх батьків:

— Можна взяти котеня до нас? — запитала.

Дорослі між собою переглянулися, а потім ствердно кивнули:

— Бери. Але пообіцяй, що доглядати за ним будеш сама!

— Домовилися, — відповіла дівчинка і ще ніжніше притулила до серця маленький клубочок. — Тепер я буду для тебе мамою, Ву- ханьчику.

— Мам... — вже крізь сон, ствердно відповів малюк.

А навколо кружляло у танку листя. Воно радісно виспівувало: Котенятко знайшло маму... маму... свою маму...»