ЛЕТІМО В САДОК (За Юрієм Старостенком)
Онде велетень дуб, а онде молода берізка. Поруч неї струнка яли на, укутана снігом.
Але що це? Тук-тук, тук-тук... Це дятел! Довбе суху гілляку... А хто виглядає з-за соснового стовбура? Повзик. Він уважно зазирає у кожну шпарочку і прислухається до дзвінкого гомону. Він знає: то маленькі лісові синички. Але хто це говорить з ними?
— Не бійтеся, дурненькі! Там у годівничці насіння різного...
«Це велика синиця», — здогадався повзик.
— Ми згодні! — загукали маленькі синички. — Летімо скоріше! [ І подалися до села, куди їх запрошувала велика синиця].
Прилетіли у садок, а там біля годівниці галас стоїть, жодного слова не розібрати.
— Що це робиться, — кричать маленькі пташки, — ми не можемо цілого насіння лущити, а роздавлені більші поїли! Дядьку снігуре, скажіть їм що-небудь.
Не хотілося снігурові встрявати у сварку, а все-таки довелося.
— Замовкніть, — сказав сердито снігур, — бо я дзьобом не ворухну!
Птахи враз замовкли. Снігур почав:
— Так-от, громадо, оскільки ми опинилися у скрутному становищі, то я вважаю...Так-от, той, хто вміє лущити ціле насіння, роздавленого щоби не займав, як не хоче скуштувати мого дзьоба! Мале ньких лісових синичок не кривдити, чуєте? Бо користь від них лісам неабияка.
Краще б снігур про користь зовсім не говорив, бо тут таке почалося...
— А ми!!! — закричали великі синиці. — Хто сади від гусені рятує?
— Правильно кажуть! — вигукнув горобець. — Синиці щороку...
— Сам знаю про синиць, а від тебе яка користь? Лізеш у вічі всім! — озвався до горобця снігур.
— Не кривдь його, — вступилися за горобця інші птахи, — він пташенят також комахами вигодовує.
Усі птахи знали, що користь від снігура не більша, ніж від гороб ця, та докоряти йому цим ніхто не став.
Снігур ніби й не чув. Змахнув крилами і полетів за городи. Тут птахи помітили хлопчика, що наближався до годівнички. Підійшов він до яблуні і насипав з торбинки різного насіння.
[Незабаром вже й весна. А як прийде літо, знов у цьому садку жодного яблука з черв'яком не знайдеш. Всіх жучків, хробачків, гусінь, що так шкодять садам, геть-чисто винищать невтомні пернаті трудівники]