ЛЕТІМО В САДОК (За Юрієм Старостенком)

  Онде велетень дуб, а онде молода берізка. Поруч неї струнка яли на, укутана снігом.

  Але що це? Тук-тук, тук-тук... Це дятел! Довбе суху гілляку... А хто виглядає з-за соснового стовбура? Повзик. Він уважно зазирає у кожну шпарочку і прислухається до дзвінкого гомону. Він знає: то маленькі лісові синички. Але хто це говорить з ними?

— Не бійтеся, дурненькі! Там у годівничці насіння різного...

«Це велика синиця», — здогадався повзик.

— Ми згодні! — загукали маленькі синички. — Летімо скоріше! [ І подалися до села, куди їх запрошувала велика синиця].

  Прилетіли у садок, а там біля годівниці галас стоїть, жодного слова не розібрати.

— Що це робиться, — кричать маленькі пташки, — ми не можемо цілого насіння лущити, а роздавлені більші поїли! Дядьку снігуре, скажіть їм що-небудь.

Не хотілося снігурові встрявати у сварку, а все-таки довелося. 

— Замовкніть, — сказав сердито снігур, — бо я дзьобом не ворухну!

  Птахи враз замовкли. Снігур почав:

— Так-от, громадо, оскільки ми опинилися у скрутному становищі, то я вважаю...Так-от, той, хто вміє лущити ціле насіння, роздавленого щоби не займав, як не хоче скуштувати мого дзьоба!  Мале ньких лісових синичок не  кривдити, чуєте? Бо користь від них лісам неабияка. 

   Краще б снігур про користь зовсім не говорив, бо тут таке почалося...

— А ми!!! — закричали великі синиці. — Хто сади від гусені рятує? 

— Правильно кажуть! — вигукнув горобець. — Синиці щороку...

— Сам знаю про синиць, а від тебе яка користь? Лізеш у вічі всім! — озвався до горобця снігур.

— Не кривдь його, — вступилися за горобця інші птахи, — він пташенят також комахами вигодовує.

  Усі птахи знали, що користь від снігура не більша, ніж від гороб ця, та докоряти йому цим ніхто не став.

  Снігур ніби й не чув. Змахнув крилами і полетів за городи. Тут птахи помітили хлопчика, що наближався до годівнички. Підійшов він до яблуні і насипав з торбинки різного насіння.   

[Незабаром вже й весна. А як прийде літо, знов у цьому садку жодного яблука з черв'яком не знайдеш. Всіх жучків, хробачків, гусінь, що так шкодять садам, геть-чисто винищать невтомні пернаті трудівники]