ВОРОНИ — ВОНИ ТАКІ...  (Дмитро Прилюк)

   Якось я сидів на балконі, знічев'я спостерігав, що робиться у дворі. На сусідньому балконі так само сиділа старенька бабуся, а під її балконом походжали голуби: видно, звикли, що бабуся їх підгодовує.

  Ось бабуся кинула голубам підгорілу хлібну шкоринку. Ті спер шу накинулись на неї, а потім розбіглися, розчаровані: суха шкорин ка, не вдзьобаєш. А я помітив, як на стовпі навпроти мого балкона причаїлася стара ворона. Невже, міркую, вона помітила шкоринку і теж хоче поласувати? Ну—ну, думаю, спробуй, голуби вже наїлися...

  Ворона справді спустилася на землю і клюнула шкоринку. Суха, не вдзьобнеш.  Перевернула її, ще раз дзьобнула, а там ще сухіша. Думав, полетить собі. Аж ні, схопила шкоринку і полетіла до воріт, де після дощу була калюжа. Кинула шкоринку у воду, разів зо три перевернула, щоб таки намокла, і оглянулась, чи ніхто не претендує на її здобич. Ні, дітвора гралася далеко, а голуби розбрелися попід деревами. Тоді, вдоволена, спритно схопила мокру шкоринку дзьобом, повернулася на свій стовп та й заходилася ласувати... Хіба не розумниця?

   А то ще якось надворі я годував свого Рекса. Той швидко справився із короткою вечерею, але в мисці залишив недоїдений шматок хліба.

  Це, видно, помітили зголоднілі ворони и одразу опустилися на траву. Але тільки одна з них наблизилась до собачої посудини, як Рекс загарчав і кинувся на неї. Ворони злякано розлетілися.

  Посідали на деревах у другому кінці двору, потім знову полетіли до миски. Та пожадливий пес і тут відігнав непроханих гостей.

  Тоді сталося несподіване. За третім разом зграйка розділилася. Дві ворони полетіли до миски, але сіли на такій відстані, що Рекс не звернув на них уваги. А третя раптом, зробивши коло, сіла позаду собаки і щосили дзьобнула його в хвіст. Той зі страху та від болю крутнувся, кинувся, щоб упіймати нахабу, а тим часом дві ворони плигнули до миски, вхопили хліб — і на дерево.

Отакі ворони!