ЗА ЩО МЕНЕ ЛОПУХОМ ГІРОДРАЖНИЛИ (за Панасом Висіканом)

Якось мама принесла з магазину два величезні кавуни. Один одразу розрізала, а другий сховала в комору й побігла на роботу.

Я дивився на кавуна й дивувався: «Як він може вирости отакий великий? Це не лимон, вирощений Андрійком у горнятку».

У мене промайнула думка: «А що, коли прив'язати його хвостиком до якоїсь рослини в садку і сказати, що сам виростив?..»

Я взяв велетня і вибіг у садок. «Потім я зірву його просто при всіх і занесу в комору, — думав я. — Там покладу на місце, щоб мати і не знала».

      Але де він росте? Я хотів прив'язати кавун на якомусь деревці, але побоявся, щоб хвостик не перервався і він не розбився. Біля тину я побачив кущ з великим зеленим листям. «Оце те, що потрібно, — сказав я сам до себе. — Кавун великий, то й листя в нього має бути великим». 

   Я обережно поклав кавун на землю, дістав з кишені ниточку і прив'язав хвостик до стебла так, ніби й справді він давно приріс. Зверху присипав землею, щоб замаскувати ниточку, прикрив листком і побіг до школи. 

   Біля турніка я зустрів хлопців з нашого класу. Вони обступили Андрійка і слухали, як він вирощує перець. 

— Дрібниці, — перебив я Андрійка, — краще ходімо, побачите, якого я кавуна виростив.

— А ти не обманюєш? — уточнив Андрійко.

— А нам можна подавитися? — запитала Оленка.

— Звичайно, можна. Там таке кавунище виросло!

Через хвилину ми вже були в садку.

— Ой, який великий! — скрикнула Оленка.

  Спершу хлопці мені не повірили, крутили кавун туди-сюди, але коли побачили, що кавун міцно тримається за стебло,— відразу переконались, що кавун справді виріс. Я розказував, як вирощував його із зернятка. Аж тут з'явилася старшокласниця Галя.

— Подивися, якого кавуна Яшко виростив!

— Хіба на лопухах кавуни ростуть? — здивувалася Галя.

Вона відірвала стебло і показала, як він був прикріплений. Усі глянули і залилися сміхом. І з тих пір мене всі прозивають Лопухом.