ЯК КАТРУСЯ ЗНАЙШЛА СКАРБ (За Зіркою Мензатюк)

   Нема краще, як поїхати до бабусі на Полтавщину. У неї хата над річкою Сулою — давня хата, з рушниками. Прокидаєшся там, а вогонь у грубці потріскує, миготять по стелі теплі відблиски, і здається, що мов у казці, ось-ось може статися диво.

— Марусю... — шепотить Катруся. — А давай сьогодні будемо на горищі скарб шукати!

   На горищі!.. Там кукурудза й ряба квасолька, а по закутках — старі горщики, там пахне сухими травами, таємницею, і скарб, звичайно, також там.

   То дівчатка й шукають. Може, він серед сухого зілля? Або між клубками пряжі?

—Та он же скриня! Скарб напевно там! Хутчій Маруся й Катруся підняли віко*, та й стали, як заворожені. Бо в скрині: зірчаста плахта**, стрічки, крайки***, а що вже сорочок та рушників!

— Ось де ви, донечки, — почувся мамин голос. — А я гадаю, де ви пропали.

— А ми скарб шукаємо, — похвалилася Катруся. — І знайшли от що.

   Мама пильно схилилася над старим полотном.

— Це і є справжній скарб.

— Ой мамо, це всього-на-всього бабусині сорочки! — стало смішно Катрусі. 

— Але в них — прадавнє українське мистецтво вишивання. Придивись-но, яке воно пишне.

   Розгорнула мама сорочку, а на рукавах — зірки, мов стиглі вишні. А на другій — біле листя, наче паморозь надворі. А на третій — диво-дерева в золотих горішках.

— Тільки це не прості зірки, листя, дерева, — сказала мама.

— Чарівні?

— Та ніби й чарівні...

   Бо в часи далекі людям не раз робилося страшно серед диких пралісів. І тоді вони придумали чарівні знаки, щоб одганяти русалок, не підпускати хвороби, а любе сонечко закликати. Вишили ті знаки на рушниках, обвішали ними вікна, двері. Вишили й собі на сорочках. І тоді сорочки стали такі гарні, що їх і досі вишивають.

  Вишивка народжувалась, як річка. Почалася вона з прадавнини, текла через часи Київської Русі, через віки козацькі та й допливла до наших днів. З кожного часу вона щось брала: з найдавнішої пори — знаки сонця й берегинь, з часів київських — княже шитво золотими та срібними нитками.

   Додавались у річку-вишивку кольори й узори, усе, що гарне, що серце любило. І сьогодні все воно — тут, у бабусиній скрині, на старому полотні.

   Притихли дівчатка, розглядають сорочки, водять пальчиками по узорах. А все це — з чарівної ріки на ім'я Українське Вишивання! Ще й спосіб вишиття  різний. А всього, каже мама, є аж сто способів вишивати!

    Аж тут і бабуся вилізла на горище.

— Бачу, онучечки, ви любите вишивку, — мовила вона та й дістала зі скрині згорток у білій полотнинці. Розгорнула, а там — дві сорочечки! Новесенькі, вишивані!

— Це тобі, Катрусю. А це тобі, Марусю. Носіть здорові.

   Обняли дівчатка бабусю, поцілували.

— Тепер, Марусю, — каже Катруся, — і в нас буде трішки скарбу!   

 

 

* Віко — верхня частина скрині, якою її закривають.

** Плахта — жіночий одяг, схожий на спідницю.

*** Крайка — жіночий пояс із грубої кольорової пряжі.