Тема: повчальна розповідь про лисицю і підступного дроворуба.

Мораль: «Тож затямте, дітки: ніколи не шануватимуть того, хто каже одне, а робить інше. Бо судять про когось не за словами його, а за ділами».

Головна думка моралі: «Бо судять про когось не за словами його, а за ділами».

Мета: засудження солодких слів при ганебних вчинках.

Рід літератури: епос.

Жанр: байка.

Будова твору

План

1. Мисливці переслідують лисицю.

2. Прохання до дроворуба.

3. Лисиця ховається у хатині.

4. Тварина робить шпарину.

5. Дроворуб вказує на хатину.

6. Нема за що дякувати.

7. Судять за ділами.

Головний персонаж: Лисиця.

Другорядні персонажі: дроворуб, мисливці.

Розповідь ведеться від імені автора.

Влучні вислови: дух у п'яти, серце калатало, ноги не несуть, дух перехоплювало, ноги підгиналися, перевела дух, чкурнути геть, чисте поле. Прислів’я: «Слова його солодкі, та вчинки ганебні», «Каже одне, а робить інше», «Судять не за словами його, а за ділами».

Лисиці вдалося врятуватися тільки тому, що мисливці не зрозуміли знаку, який їм подавав підступний дроворуб. Він запропонував свою хатину для сховку, а на ділі простягнув руку на місце, де перебувала тварина, щоб мисливці знайшли втікачку.

Міркування, чи хотів би ти мати такого друга, як дроворуб 

     На мою думку, у байці «Дроворуб і лисиця» на прикладі дроворуба показано, яку людину не слід мати за приятеля. 

     Пропозиція дроворуба виявилась не тільки не щирою, а підступною. На словах запропонував допомогу, а на ділі заманив лисицю в пастку. Тварині пощастило, що мисливці не зрозуміли його підказок.

     На прикладі дроворуба читач може бачити, кого не можна обирати другом. Я також не хотів би мати такого приятеля.

Цитатна характеристика Лисиці

Цитатна характеристика дроворуба

^{ДРОВОРУБ І ЛИСИЦЯ (Езоп, переклад В Забаштанського, А Чердаклі)}

     ^{Натрапили якось мисливці в лісі на лисицю й почали її переслідувати. Бідолашній дух у п'яти зо страху заліз. Хоч як хитрувала, у яку гущавину кидалася — не могла напасників, а вже від довгої гонитви вкрай знесилилася.}

^{— Ох, не вірю я в порятунок! — каже лисиця, задихаючись. — Ноги не несуть, та ще й ліс порідшав... Мені кінець! Як виженуть у чисте поле — тоді прощай, світе!}

   ^{Аж раптом лисиця побачила між дерев дроворуба. Кинулась до нього, заплакала й проситься:}

^{— Сховай мене, чоловіче добрий! Сховай, бо женуться за мною мисливці, ось-ось наздоженуть. Урятуй мене, зроби добре діло!}

^{— Біжи в мою хатину, там тебе не знайдуть! — сказав дроворуб.}

   ^{Помчала лисиця до хатини, ускочила й зачинилася.}

^{— Ох, не до вподоби мені схованка! — пробурмотіла. — Та що робити? Я й такої не сподівалася! Але треба поглянути, що робиться надворі. Зроблю-но я дірочку в стіні.}

   ^{Розсунула вона галузки, що з них сплетено хатину, зробила шпарину, припала до неї оком і стала чекати. Серце їй калатало, дух перехоплювало, ноги підгиналися.}

    ^{Аж ось за деревами показалися мисливці.}

^{— Ой, горенько мені! — затрусилася лисиця.}

    ^{Мисливці побачили дроворуба й спинилися. І чує лисиця, як один із них питає її рятівника:}

^{— Ти не бачив, тут лисиця не пробігала?}

^{— Ні, не бачив.}

   ^{А сам простяг руку та й показує на хатину, де сховалася втікачка. На щастя, мисливці не второпали того знака чи не помітили, бо розгледілися на всі боки, поки дроворуб говорив, і одразу кинулися далі, як він замовк.}

    ^{Лисиця почекала, поки вони зникли за горбом, перевела дух і думає: «Тепер — мерщій до своєї нори!». Відчинила двері й хотіла чкурнути геть, навіть не глянувши на дроворуба.}

^{— Оце так! — вигукнув той. — Уже мене покидаєш? Навіть подякувати не хочеш своєму рятівникові?!}

^{— Віддячила б я тобі щиро, якби твої руки були в згоді з твоїми словами, — відповіла лисиця й побігла геть.}

    ^{Дісталася своєї нори, а лис із лисенятами вже чекають її, виглядають, хвилюються.}

^{— Що сталося? Де ти була так довго?}

^{— Заждіть трохи, — відказує лисиця. — Дайте перепочити, бо ледве дишу.}

   ^{Лисиця розказала, яких жахів натерпілася. А потім сумно додала:}

^{— Той дроворуб спершу видався мені дуже добрим і шляхетним. Так він лагідно говорив, що хотілося слухати й слухати. Але слова його солодкі, та вчинки ганебні. А коли чиниш зле, то чого варта солодка мова? Нічого! Тож затямте, дітки: ніколи не шануватимуть того, хто каже одне, а робить інше. Бо судять про когось не за словами його, а за ділами.}