ВЕЛИКЕ СПАСІВСЬКЕ ЯБЛУКО (за Оляною Рутою)

   Карлсон сидів на яблуні й думав, що скоро буде осінь. Івасик піде до школи, а йому час повертатися в рідну Швейцарію... Отакі думки із самісінького ранку обсіли нашого Карлсона. Він сидів на найвищій гілці яблуні серед червонобоких яблук.

   А тим часом Івасик та гусеня вийшли собі на ґанок. Подумалося їм, що Карлсон, мабуть, кудись помандрував зранку, та й пішли в сад.

— Сьогодні — Спаса, Іванку, — мовило гусеня.

— Еге ж, треба нарвати гарних яблук, — сказав Івасик.

   І тут вони обоє побачили таке диво! 

— Івасику, ти бачиш те саме, що і я? широко розплющивши очі, запитало гусеня. 

— Гусенятку, якщо ти бачиш величезне червоне яблуко на найвищій гілці, то я  бачу те саме, що й ти. Нам обов'язково треба дістати те яблуко й посвятити сьогодні!

    Великим червоним яблуком був Карлсон. Він і вухом не повів, бо був заглиблений у свої передосінні думки.

— А що, якби потрусити яблуню? — запропонувало гусеня.

 «Щось ніби вітер повіяв...» — подумав Карлсон на яблуні й поплив далі на хвилях своїх глибоких думок. Ось тільки картуз його впав додолу.

— О! Картуз упав замість яблука! І чого це картуз опинився на яблуні? … А яблуко неслухняне. Може, Івасику, полізеш до нього?

— Атож, по таке яблуко треба полізти!

     І вже Івасика не видно поміж густою кроною. А гусеня нетерпляче тупцювало під яблунею. 

— Ну що, ти вже близько? — гукало у височину. 

   З густозеленої крони почувся незадоволений голос, який здався гусеняті знайомим:

— От капосний Івасик! Як ти тут опинився? Так мене перелякав! 

   Гусеня не знало, що й думати:

— Це хто? Карлсон? А що він там робив?

   Івасик вже здогадався, що великим червонобоким яблуком був Карлсон! 

   Отак двоє сміялися на дереві, одне під деревом, і ніяк не могли отямитися, як це можна було переплутати Карлсона з яблуком.

   А тоді Івасик з Карлсоном спустилися додолу, назбирали яблук, і, як годиться, понесли їх освятити. Бо ж саме так і робиться на Спаса.