Загрузка...

ДІДОВА ПАСІКА (за Василем Чухлібом)

   Біля криниці стояла величезна дубова діжка з водою. Вода проти палючого сонця нагрівалась, і Варочка щодня поливала нею квіти та вишеньки біля хати.

Якось Варочка зачерпнула води у відеречко, зирк — а у воді бджола плаває, борсається, намагається змахнути змоклими крильцями.

   Варочка поставила відерце й почала пильно розглядати бджолу. Чи то бджолі закортіло скупатися, чи води напитись. Бджілка перебирала лапками. Але крильця намокли, й нічого з тих силкувань не виходило.

    «Еге, вона ж не злетить, ще й потонути може!» — подумала Варочка. Проте дівчинка боялась навіть доторкнутися до бджоли — ще вжалить. І Варочка загукала:

— Дениску-у-у! Швидше йди сюди! Тут бджола тоне!

     Дениско миттю шурхонув із вишні, де рвав ягоди на вареники. Плутаючись у картоплинні, підбіг до Варочки. 

— Хто тоне? Де?

— Бджола... У відеречку...

    Дениско — хлопчина метикуватий. Він швиденько знайшов тоненького прутика і вихопив бджолу з води.

—І що тепер з нею робити? — подивився на Варочку, яка ніяк не могла заспокоїтись.

— Мабуть, це бджола з пасіки діда Оксена, — сказала Варочка.— Давай віднесемо її туди!

   У липовому гаю — ціле містечко з голубих, білих, червоних будиночків. Вулики, мабуть, для того пофарбував в різні кольори, щоб легше було бджолам домівку знаходити.

   Біля куреня, під старою грушею сидів дід Оксен, щось стругав.

— Ваша? — Дениско розчинив коробочку, в якій повзала бджола.

Пасічник вийняв з кишені окуляри, примружився:

— Авжеж, моя! Свою худібку я завжди впізнаю.

Діти розповіли йому, як вони стали бджолі у пригоді. Дід Оксен слухав і примовляв:

— Ну й рятівнички! Оце я розумію!

  Він пригостив їх медом, сотовим, пахучим. А бджола тим часом вилізла з коробочки і раптом злетіла, та високо здійнятися не змогла, сіла дідові на бороду. Пасічник не займав її.

— Нехай зігріється,— сказав, усміхнувшись.

   Коли бджола заметушилася, дід виплутав її з бороди, посадив па широчезну долоню. Бджола продзижчала щось, зблиснула золотою цяткою над столом і зникла у верховітті старої груші.

   

Загрузка...