ПРО БЕРІЗЧИНИХ ДРУЗІВ ТА ВОРОГІВ (За Іриною Прокопенко)
Зажурилася в лісі Берізка, гілки схилила, листя згорнула. Всі навкруги радіють, тільки Берізка сумна стоїть.
— Хтось коріння моє обгризає, — поскаржилася вона Пневі, — і листя об'їдає...
Подивився Пень на всі боки, бачить — під деревом Їжак прогулюється.
— Гей! — крикнув Пень. — Це ти у Берізки коріння обгризаєш?
— Фр! — обурився їжак. — Що мені — їсти нічого? Я мишей ловлю, хробаків, навіть... зі змією впораюся. Навіщо мені коріння обгризати?
— Хто ж тоді цим займається?
— Може, цей? — показав Їжак на Борсука.
— От видумали, — образився Борсук. — Я під деревами личинок їм, а коріння не займаю. Може, то Кріт і Землерийка? Вони завжди у землі длубаються.
— Ні, — запротестували Кріт і Землерийка, — ми їмо жуків та хробаків, а дерев не займаємо.
Задумався Пеньок: хто ж це Берізку губить?
Ні їжак, ні Борсук, ні Кріт із Землерийкою до листя не доберуться. Може, птахи? Побачив Пень Шпаків і гукнув їм:
— Гей, пернаті! Чи то не берізці шкодите?
— Що-що? — здивувалися шпаки. — Щоб ми дереву шкодили?
Вирішили тоді звірі та птахи підстерегти шкідника. Сховалися в кущах і чекають. Уже й потомилися чекати, а шкідник не з'являється. Стало сонечко за ліс ховатися, захотілося всім спати.
Їжак хоча й нічний звір, а теж знічев'я розпозіхався. Хто де сидів, там і заснув.
Тільки вони заснули, вибрався з-під корча Травневий Хрущ. Вусами поворушив, лапами потер і закричав по-жучиному:
Гей, вилазьте із щілинок.
З-під сосонок, з-під ялинок!
І зразу з усіх боків задзижчало, загуділо. Хмарою налетіли Хрущі на Берізку, і листя за ними не видно.
Затремтіла бідолашна. Почув їжак — Борсука штовхнув, прокинувся Борсук — Крота й Землерийку розбудив.
Налетіли Граки, Дрозди, Зозулі та як почали Хрущів хапати.
— Під дерева ховайтеся! — скомандував Хрущ.
Хрущ під дерева, а там на них їжак з Борсуком чекають. Хрущі у землю, а тут їх Кріт і Землерийка хапають. Всіх до одного половили.
Розгорнула Берізка листочки, вклонилася своїм вірним друзям.